Неділя

21.04.2019

17:07

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Як і п’ятдесят років тому…

День 20 жовтня – знаковий для Острога. Саме цього дня, у неділю, далекого вже 1963 року, з великим патріотичним піднесенням було відкрито пам’ятник Тарасу Григоровичу Шевченку. А до підніжжя покладено землю з його канівської могили.  

Потрібно бути вдячним долі, що пощастило дожити до дня, коли виповнилось 50 літ з відкриття витвору скульптора Бізюка. І порівняти ці два дні з однією ж і тією ж датою, з одним і тим же днем тижня. На жаль, не все змінилося на краще. Тоді день був похмурий, але – щасливий для наших земляків. Тоді ще не було самого парку, не було вимощених доріжок, зручних лавочок, дерев, які зроняють свої листочки вже понад п’ять десятиліть. По ґрунтовій доріжці йшли батьки з своїми дітьми, наречені, друзі, аби вклонитися пам’яті великого Тараса. Мені приємно було бачити нині серед людей, що прийшли на урочистості, присвячені славній даті, і Тетяну Бобровницьку, і Володимира Нікуліна, і Володимира Смоляра, і ще багатьох, що були присутніми на тому давньому дійстві. Всіх і не згадаєш – адже тоді на місці парку вирувало ціле людське море. Від того дня не раз в Острозі відкривали (й, на жаль, закривали) пам’ятники, обеліски, пам’ятні знаки. Але такого велелюддя, такого настрою, як тоді, мені вже не довелось бачити і відчувати. Ні разу.

Багато чого цього разу було не так. Не було книжкових розпродажів, коли розкупили всі книжки з творами Кобзаря. Не висаджували деревця, не було парубків, одягнених в козацькі шати. Не зачитували телеграми, підписаної корифеями української культури, як тоді. Адже вітали півстоліття тому острожан з цією подією Дмитро Гнатюк, Єлизавета Чавдар, Бела Руденко – що не ім’я – то величина!

Зате, як і тоді, потужно звеніли у виконанні зведеного хору, вокального гурту «Надія» ті ж пісні – «Реве та стогне Дніпр широкий», «Думи, мої думи»; звучали вірші місцевих поетів – цього разу Олеся Ундіра та Влада Озимого (теж, до речі, присутніх на цьому ж місці 50 років тому); слова вітання від представників місцевої влади – від їх імені виступив голова Острозької районної ради Рустам Хутиз; покладання квітів від представників трудових колективів до постаменту. Цікавим був виступ заступника директора Державного історико-культурного заповідника Миколи Манька, який розповів і про перебування Шевченка в нашому місті, і про події півстолітньої минувшини, і про надзвичайно цікаву фотовиставку, яка нині експонується в краєзнавчому музеї.

І що характерно – у виступах багатьох з них (зокрема, і ведучої Зої Систалюк) звучали згадки саме про те небувале піднесення, загальнонародне натхнення, шану до Кобзаря, які не стерлися з часом. Підкреслювалось, що завдяки Тарасу Григоровичу українці нарешті відчули себе єдиною нацією, єдиним народом. А острожани, крім того, отримали ще одне місцеве свято. І будуть приходити сюди не лише в дні ювілеїв, а й в інші дні. Допоки житиме український народ, допоки лунатиме українська пісня.

Олександр ГЛАДУНЕНКО







 









































№43 від 26 жовтня 2013 р. Категория: Події | Просмотров: 348 | Добавил: Zamkova | Теги: Острог, Замкова гора, Шевченко в Острозі, Олександр Гладуненко | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]