Неділя

21.04.2019

18:08

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Кажуть, що геологи романтики...

– Гапко, диви, хтось всі помідори на моєму городі вито­лочив...
– Та, то, мабуть, геологи...
– Нє, сліди ж людські!

Дійсно, геологи люблять жартувати. І, в першу чергу, над собою. Можливо, якраз через це і відмічають День геолога саме в першу неділю квітня. Яка, коли-не коли, а все ж кілька разів припадала на День сміху. Пригадую, як один буровик не виконав своїх зобов’язань і у відповідь на докори керівника експедиції, що мовляв, варто усе ж тримати свого слова, відповів: «А ви що, мені повірили на урочистих зборах? Вони ж були Першого квітня!». Сам же цей начальник теж був жартуном. Як тільки ми десь переїздили на нове місце пошукових робіт, одразу ж йшли до місцевого «начальства»: очільника колгоспу, сільського голови, парторга або головного агронома. І ті неодмінно цікавились:  

– А що ви будете у нас шукати? Нафту, чи золото?

Наш керівник, підкручуючи густі вуса, відповідав, хитро мружачи очі:

– А хто що: хто – горілку, хто – дівчат...

І ось ми поселялися, влаштовували базу, розміщували радіостанцію, оглядали місцевість. Зізнаюсь, не завжди були умови комфортні. Іноді – важкі. Але – молодість, молодість! Вона все перемагала! І дійсно, хто знаходив пригоди на свою голову, а хто й – одружувався...

Потрапив я у геологічну експедицію не випадково. Усе почалося ще з школи. Іван Гаврилович Вовченко «прищепив» любов на все життя не лише до географії. Організував наш улюблений вчитель ще й факультатив з геології. Якими таємничими, чудодійними, часом – чарівними здавалися прості, здавалося б, слова: граніт, кварц, польовий шпат, малахіт... Якими захоплюючими були наші екскурсії околицями рідного міста! Ми багато довідались про будову земної кори, умови залягання й утворення гірських порід. Навчилися користуватися топографічними картами, компасом, малювати схеми... Звичайно, тодішню шкільну програму не порівняти з сучасною. Приміром, те, що ми вчили в десятому класі на факультативі і навіть на першому курсі універу, нині вивчають... у сьомому чи, навіть, шостому класі.

Та ось шкільні роки завершились. Виникла проблема: куди ж піти, на кого вчитись? І там цікаво, а там – ближче до дому, а ще десь – земляки-однокласники. Чомусь більше до вподоби припав Київ – можливо, що там грала чудова команда – «Динамо»! І, може ще й тому, що там можна було вивчитись на геоморфолога. Не знаєте що то таке? І ми не знали. Допоки нам викладач популярно не пояснив: «Ось, дивіться: один палець – це географія, а другий – геологія. А отой, що між ними, і є геоморфологія!», і склав усім відому «комбінацію» з трьох пальців. Знову ж таки – жарт. А серйозно – це перспективна наука, яка чомусь в Україні не цінується. З її допомогою можна бачити буквально «крізь землю», прогнозувати, які корисні копалини можуть бути в тому чи іншому місці, відвертати людей від стихійних лих. Але – ви майже не знайдете попиту на таку професію. Тим не менше, сам бачив, як Віля Бондаренко (мій наставник і заодно вихователь на практиці в експедиції) поставив бурову на «точку», яку сам обрав. І... на поверхню було піднято керн, половина якого була з чорного амфіболіту, а інша – з червоного жежелівського граніту. Тобто він на глибині 200 м через товщу ґрунту побачив, де проходить тектонічний розлом!

Довідались ми під час навчання, що геоморфологія дуже близька до археології, інженерної геології та інших суміжних наук. Це не раз допомагало у житті. А ще, дякуючи геологічним мандрам, побував майже в усіх областях України. І всюди бачив такі дива…!

Ось, приміром, Крим. Унікальний півострів! На ньому і гори, і долини, і низини, і степи, і ліси, і, головне, субтропіки! І навіть – вулкани (так-так, тільки невеличкі – грязеві). А ще неопалима купина, яка дійсно існує; баштани, «заєць», який з гітарою їхав на даху вагона. Бо там, де була колія, ще не стояли електроопори. Так само не було і західної гілки Північно-Кримського каналу, який ніс води Дніпра. Чомусь ота частина, яка була без води, у мене в пам’яті лишилась похмурою, весь час затуманеною, на відміну від тієї, де вже була живлюща волога – сонячною, ра­дісною...

Олександр ГЛАДУНЕНКО

Просмотров: 414 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]