Вівторок

23.04.2019

20:54

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Літературна сторінка "ЗОЛОТЕ ПЕРО"

Одна мить – щастя на усе життя

Кожен хоче бути коханим. Та для того, щоб бути коханим, потрібно вміти самому кохати по-справжньому. Ця любов повинна бути чистою, світлою. Сьогодні всіх людей можна поділити на три категорії: ті, які у почуттях шукають якусь вигоду; ті, що люблять іншого за якусь позитивну рису;  і, нарешті, ті, що вміють кохати просто так. Ці люди не можуть пояснити словами, за що саме вони люблять. Таке почуття і називається справжнім коханням, на яке заслуговують всі, адже, як написано в Біблії: «Полюби ближнього свого, як самого себе». Саме про таке кохання я хочу  розповісти вам.

Одного сонячного дня на мальовничу Острозьку землю приїхала маленька дівчинка. Маленька не за віком, а тому, що була невеличкою на зріст. Звати її Наталя. До Острога прибула навчатись, здобувати вищу освіту, аби в майбутньому стати вчителем. Попереду світле майбуття, але із тяжким минулим: саме перед  від’їздом дівчинка втратила найдорожчу людину – маму. Та все ж, як би тяжко не було, вона залишалася веселою: на обличчі завжди була посмішка, а гарний настрій ніколи не покидав її. Наталя була товариською, тому швидко познайомилася зі своєю групою і згодом знайшла чудових друзів. І все б добре було, але її не залишало гнітюче почуття, яке ховалось десь глибоко в душі, і час від часу давало про себе знати. Мабуть, Наталі не вистачало якогось тепла, любові, ніжності, яку колись дарувала мама. Але, як то кажуть, Господь  одне забирає, але неодмінно дає щось інше.

Всі подальші події розгорталися вже у святому місці – Богоявленському соборі, де дівчинка співала у хорі.  Крім неї, було багато інших дівчат та парубків, але цей хлопчина був один такий. Він запав їй у душу ще на першій зустрічі. Коли Наталя бачила його, у неї світилися очі, ззаду на спині ніби виростали крила, що дарували почуття свободи, яку, здавалося б, ніхто вже не відніме. Парубка звали Тарасом. Ззовні хлопець був світловолосим, з блакитними, як небо, очима. Вдачу мав веселу і дуже щиру. Наталя йому теж дуже сподобалася.

Коли дівчина розповідала про свої зустрічі з Тарасом своїй подрузі, то мимоволі розуміла, що закохалася. Це почуття було щире і світле. Вона не могла сказати, чому саме він їй сподобався. Всі почуття,  пережиті під час зустрічей,  вона ховала далеко в душі, аби ніхто нічого не знав і не зумів зруйнувати їхні світлі почуття. «Цікавими були ці зустрічі», – розповідала Наталя. «Все було ніби у казці і навіть як у художніх творах, що я читала раніше, про щире кохання. Я вірила: це все не просто так –  зустрічі у храмі перед образами невипадкові. Все було так романтично. Ви скажете, що такого не буває, бо романтиків давно нема. Ні, ви не маєте рації, вони є, але не всі себе видають. Я переконалася, що вони існують, принаймні, у мене він є. І навіть зараз, коли розповідаю вам про це, не можу обійтись без посмішки на обличчі і радісних сліз на очах, бо знову й знову переживаю ці моменти. Як він до мене загравав, як посміхався, як весело проводили всі свята у храмі, як разом гуляли вузенькими вулицями і як він ділився своїми переживаннями, а я все слухала і слухала, вдивляючись у його сині-сині, як волошкове поле, очі. Вони були загадковими, задумливими, водночас світлими і щасливими. Я можу сказати точно, що щастя – мить або  одна мить – ціле життя», –  казала Наталя. Згодом вони одружилися і вже мають  двох діток. Їхнє майбутнє ще все попереду. Кохання у цих молодих людей вічне і чисте, бо сама Божа благодать оберігає їхні почуття, з яким вони мають  пройти усе життя.

Отже, справжнє кохання існує і романтики не перевелись. Можливо, потрібно трішки почекати або добре подивитись навколо і нарешті дослухатись до свого серця, бо воно, як правило, брехати не вміє. І лише тоді  ви скажете, що щастя – це мить, яку я навчилася чи навчився цінувати.

Тетяна РОМАНЧУК,
студентка НаУ «Острозька академія»

 

Медоносна пора

Як сонце показалося

Уже на видноколі,

В цей час бджола-розвідниця

З’явилася у полі.

Та радощам не знає меж

І шле подяку літу:

Під лісом вгледіла вона

Багато дуже цвіту.

Весела з поля чимскоріш

Летить на пасіку бджола,

Несе всім друзям гарну вість:

– Вже гречка зацвіла!

– Вже гречка зацвіла!

 

Ходила журавочка

Ой, летіла журавочка

й сіла над рікою.

Поміж трав вона ходила,

поміж осокою.

Там чого вона ходила

та кого гукала?

У журбі була журавка

і діток шукала.

В твоїх діток, журавочко,

крилечка зміцніли.

Вже дорослі журавлята –

у світ полетіли.

Степан ТКАЧУК, м. Острог

 

Україні

Єдина вільная Держава –

Розквітне добра твоя слава,

Відродиться в молитві щирій,

Щоб жив нарід твій в статку й мирі!

З Полісся вкотре ми волаєм:

Країни іншої не маєм,

Як Україна – рідна ненька,

За честь її болить серденько.

Ми віримо, що прийде час,

З руїн підніметься Донбас –

Могутній велетень степів,

Нащадок скіфів, половців.

І страдниця – вкраїнська мати

Сльозу не буде проливати

З згорьованих своїх очей,

Недоспаних гірких ночей.

А благодать знов запанує,

Господь прохання наші чує:

Могутня, гідна Україна –

Держава сильна, самостійна!

Ольга АЛТУНІНА

 

Патріоти

Життя своє за волю в Україні

Віддали мужні патріоти на війні,

За мир її боролися сміливо,

Щоб ми жили в безпеці і добрі.

В бою за Батьківщину з честю і любов’ю

Віддали найдорожче за всіх нас…

Ми пам’ятатимемо вічно вас, герої,

В молитвах, в серці, повсякчас.

 

Матуся

Ніжні руки обгортають

Моє серденько завжди,

І любов’ю зігрівають

Очі ясні, неземні.

Шлях покажуть в кращу долю,

Бо дають життя вони.

У хвилинку смутку й болю

Порятують від біди.

Із прекрасних вуст матусі

Пролунає дзвін пісень,

Заспокоїть твою душу,

Дасть надію в новий день.

Світлана ГОЙЧУК, учениця Острозького ВПУ, група №13

 

Мрії

Так хочеться здійнятись угору,

побачити світ з висоти.

Оглянути пишні простори

й землею знову піти.

Так хочеться бути усюди,

де сонце розтопить росу,

мене хай світанком розбудить,

розпустить промінням косу.

Так хочеться бачити радість,

що ходить собі між людьми.

Ласкаво запрошує, манить

та кличе в обійми свої.

Так хочеться бачити щастя,

що в серці надійно сидить,

і хай же нікому не вдасться

відняти його хоч на мить.

Так хочеться бачити знову, 

що в мирі країна моя,

немає горя нікому,

щаслива є кожна сім'я…

Та хотітися може багато

і кожного дня щось нове.

Коли ж настане це свято,

щоб мрії збувалися вже!

Вадим ДЗЮНЬКО

 

Що було не так?

Поцілунок твій на вустах,

Ніжний голос в думках моїх…

Ти скажи, що було не так?

Де світ ясних очей твоїх?

Де та перша ніч і остання,

Де мрії мої й сподівання,

Де цілунки твої до ночі

І жаданий погляд у очі?

Ти скажи, що було не так,

Чим перед тобою завинила?

Ти один лише у моїх снах.

Скажи, щоб я зрозуміла…

Крає серце твоя байдужість,

Знову ллється солона сльоза.

Лиш знайти б у собі ту мужність

Відпустити усе в небеса.

 

Вчителям

У хмарах Божого благословення

Прийшло до мене знов натхнення.

Про школу я сьогодні розкажу

І вас послухати мене прошу.

Шановні наші рідні вчителі,

Ви нам, як матінки, рідненькі, дорогі.

Ви так турбуєтесь про нас,

Ніколи не забудемо ми вас.

В свої обійми нас маленьких прийняли

І полюбити школу нам допомогли.

І день за днем, із класу в клас,

В дорослий шлях готуєте ви нас.

Ольга ЛУЦЕНКО, учениця Острозького ВПУ, група № 20

 

***

Я подумки усе життя буду з тобою,

Впізнай мене в підсніжнику весною.

Синенькою волошкою посеред жита

Цвістиму я для тебе ціле літо.

 

В загравах осені на крилах журавлиних

Моя любов, мов птах, до тебе лине.

То я холодної, засніженої днини

Всміхнусь до тебе кетягом калини.

 

***

Моя рідная мова,

                як джерельна водиця,

Припадаю й не можу

                      досхочу напиться.

Найчистішая мова,

              як сльоза, як кришталь,

Як зоря світанкова,

                      як любов і печаль.

Ти причастя моє,

                   і молитва, і сповідь.

Кожне слово твоє –

                   повна чаша любові.

Хай живе, хай святиться

                       українськая мова.

То духовна криниця,

                       то народу основа.

Євгенія ГЕМБАРОВСЬКА, с. Оженин

 

 

Медсестра

Я дякую, що ти була,

В житті моїм простою медсестрою,

Вставала між хворобою та мною,

І до добра мене завжди вела!

Пройдуть роки і вийду я з лікарні,

Та буду пам’ятати я про вас,

Зусилля ваші не минуться дарма,

В молитвах я згадаю це не раз!

Тому, моя рідненька медсестричка,

Вклоняюсь я тобі до самих ніг,

Хворіти відійшла у мене звичка,

Для мене ти – найкращий оберіг!

Ярослав ГАВРИЛЮК

Сторінку підготувала Євгенія ПОЛІЩУК

№ 28 від 11 липня 2015 р. Категория: Літературна творчість, книги | Просмотров: 241 | Добавил: Євгенія | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]