Неділя

21.04.2019

11:33

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Минуле далося взнаки – втратив зір
Про цю людину не раз писала місцева преса. І як про одного з кращих працівників райміськвідділу міліції, і як про вмілого фотографа, цікавого колекціонера,  і як про непоганого поета, свідченням чого були надруковані його римовані рядки в газетах.   

Та сьогодні ми змушені згадати про нього з іншої причини. Вже кілька років, як Антон Безимський (мова саме про нього) втратив зір. Медики і вчені стверджують, що всі наші хвороби – наслідок якихось нервових хвороб чи зривів. Дійсно, якщо пригадати, що народився Антон Альбінович грізного 1944-го року, прожив важке повоєнне дитинство, був учасником ліквідації наслідків двох жахливих землетрусів – у Ташкенті та Спітаку, мав чимало клопотів на небезпечній службі – то всі ці потрясіння врешті-решт і мали б призвести до оцієї біди. Та пенсіонер причину бачить в іншому:

– Це – від тиску. Переніс інсульт, потім мікроінсульт. Одних ця болячка паралізувала, інших – загнала в могилу, а мені дала ускладнення на зір. Адже у гіпертоніків буває великий очний тиск, і це може призвести до відмирання зорового нерва. У мене спершу гірше почало бачити праве око. Десь у грудні 2006-го помітив, що зір «сідає», і якщо лівим ще бачив на сто процентів, то правим – лише на сорок. Поки туди-сюди, поки зібрався до Рівного робити операцію – праве геть «згасло». А згодом настала черга і лівого ока. На ньому таки зробили операцію, але вже – запізно. Отак і втратив зір, хоча раніше він у мене був стовідсотковим. (Свого часу був свідком того, як Антон Альбінович розслідував курйозне ДТП. Водій лишив вантажівку і пішов до крамниці. Машина ж сама по собі… покотилася вниз. І – заїхала до хвіртки одного з подвір’їв. І зі всієї групи лише Безимський у темряві помітив непевний слід на тоненькому шару снігу, який і показав, як все сталося).

– І що, ніякої надії немає?

– Часто слухаю радіопередачі, і там все твердять: лікуємо катаракту, лікуємо катаракту, а у мене – глаукома, більш серйозне захворювання. І щось про лікування її не чув. І коли мені робили операцію, то надіялись лише на призупинення процесу згасання зору. Але він дуже швидко втратився.

(Дійсно, глаукома – це помутніння усього ока, а не кришталика, якого можна замінити. До речі, і лікування медикаментозними засобами не завжди допомагає – є випадки коли, навпаки, воно погіршує ситуацію).

– Ви казали, що слухаєте радіопередачі. А які саме?

– Оцей транзисторний приймач – чи не єдине вікно в світ. Хоча хвиль не так і багато. Люблю слухати Національне радіо, Радіо Ера. А всі інші – то єрунда. Оті всілякі Ретро, Люкс, Стильне та інші ФМ-станції. Інколи на коротких хвилях «ловлю» «Радіо Росії», «Дойче Велле», Радіо «Свобода». Буває, чую, Францію, Румунію, Болгарію, навіть Китай, Японію, Іран… Деякі слухати досить цікаво, а інші – як почнуть про політику – і вдень, і вночі, одне й те ж. Аж нудно, бо там більше брехні, ніж правди!

– А як ви орієнтуєтесь в просторі?

– Вдома майже все під рукою. І в хаті ще бачу – бо тут якісь контрасти: там біла стіна, там темна шафа. Бо лівим оком ще реагую на світло. А от на вулиці важче, бо все здається суцільною плямою...

– Хтось допомагає вам при прогулянках?

– Так, діти, онук. Якщо потрібно кудись поїхати, то іноді викликають таксі. Не раз виручає сусід – Василь Палійчук. Часто спілкуюсь з Андрієм Супруном. Не забувають і колеги. Незабаром буду з іншими відзначати День інвалідів…

(На цих зустрічах Антон Альбінович згадує кумедні, курйозні випадки свого життя. Наприклад, як на цілині, де він був не лише трактористом, а й викладачем трудового навчання і суміжних предметів, місцева дітвора в перекидному календарі знайшла вірш Олександра Безименського і з захватом прибігла до свого вчителя:

– А ми й не знали, що ви пишете вірші!...

Довелось переконувати, що він навіть і не однофамілець відомого поета. І таких історій у нього чимало).

І все ж, як відомо, надія помирає останньою. За останні роки вчені зробили чимало геніальних відкриттів. Тож будемо сподіватись, що і для героя нашої розповіді ще не все втрачене. Бо зір – то один з найбільших дарів природи.

Олександр ГЛАДУНЕНКО

№45 від 9 листопада 2013 р. Категория: Люди і час | Просмотров: 264 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]