Вівторок

23.04.2019

04:56

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Мрія, яка збулася
У кабінеті – тихо та затишно. Лікар м’яким голосом розмовляє з пацієнткою, щось пояснює. Миловидну жіночку в білому халаті звуть Людмила Арсентіївна Маєвська. Вона – сімейний лікар Острозької районної поліклініки. Працює вже 30 років та понад усе любить свою професію.  

Каже, що лікарем хотіла бути з дитинства. І її мрія збулася. Всіляко підтримували доньку батьки. Мама працювала в торгівлі, тато – механіком в автопарку. Вони допомогли вивчитись, не дали дитячій мрії згаснути. Так як Людмила Арсентіївна гарно вчилась у школі, то вступила у виш легко та з першого разу. У 1983 році жінка закінчила Полтавський медичний інститут. Після навчання пішла на інтернатуру в Рівне, де зустрілась з майбутнім чоловіком Павлом, теж лікарем. Він – психіатр, зараз працює на посаді головного лікаря психіатричної лікарні. Хоча закінчував педіатричний факультет. Та склалось так, що пізніше змінив напрямок роботи. Після закінчення інтернатури вирішили разом їхати в Острог, на батьківщину чоловіка. Тут і лишились. За ці тридцять років містечко стало рідним для Людмили Арсентіївни.

– Тепер Острог – моє місто. Павло каже, що я тут знаю більше людей, ніж він, хоча він – корінний острожанин. Така робота – людей треба знати.

Цікавлюсь як живуть в одній сім’ї два представники однієї, але такої багатогранної професії. І Людмила Арсентіївна відкриває секрет взаєморозуміння – вміння вислухати, взаємоповага та взаємопідтримка.

– Мене чоловік завжди розуміє, вислуховує, підтримує у всьому. З будь-яким питанням я можу звернутись до нього. Це великий плюс – підтримка від коханого, і з професійних питань також.

Не пішли по слідах батьків діти – син та дочка. У них свої шляхи. Професії, які вони обрали, – син працює у банку в Рівному, а донька – у Міністерстві екології в Києві, не менш потрібні та по-своєму цікаві.

Улюблена робота приносить Людмилі Арсентіївні задоволення, бо виконуючи її – допомагає людям. Проте, все ж інколи втомлює. Особливо морально. Люди йдуть кожен зі своїми проблемами, а лікар водночас стає і психологом, і другом, і порадником. Звісно, буває розповідають і хороші новини, діляться позитивом. Але в основному в лікарню йдуть, звичайно, із хворобами. А це негатив. Лікар мусить вислухати і допомогти. Морально це виснажує значно більше, ніж фізично. Найважче у роботі лікаря – це тяжкі хвороби пацієнтів. А особливо, коли той розуміє, що нічим допомогти не може. Абстрагуватись від цього не виходить навіть вдома. Жінка каже, що часто продовжує думати про пацієнтів і після роботи.

 Людмила Арсентіївна – сімейний лікар. Є сім’ї, які вона лікує вже по кілька поколінь в силу своєї тридцятирічної практики.

– Звісно, сімейна медицина у нас ще не на такому рівні, як в Європі. Нам є куди рости та розвиватись, все це в проекті. Люди сприймають лікарів як своєрідну панацею, того, хто має знати все. Насправді, з сім’ями, які лікуєш довго, так і є. Сімейний лікар знає про кожного хто чим хворів, до чого схильний, де працює – а звідси і який ризик певних професійних захворювань. Таке лікування є значно ефективнішим.

Людмила ПАНАСЮК

№24 від 15 червня 2013 р. Категория: Люди і час | Просмотров: 332 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]