П'ятниця

26.04.2019

04:56

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Найбільше мрію про мир…

Нещодавно Президент України Петро Порошенко підписав Указ «Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні». Документом встановлено щорічне відзначення 20 лютого Дня Героїв Небесної Сотні – на знак вшанування відваги, сили духу і стійкості громадян, які віддали своє життя під час Революції гідності (листопад 2013 року-лютий 2014 року), захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України. Нагадаю, що у лютому 2014 року під час сутичок протестувальників із силовиками в центрі Києва загинуло понад сто осіб, сотні – було поранено. Чи не найбільше постраждалих було саме 20 лютого. Згодом загиблих учасників акцій протесту назвали «Небесною сотнею». Брав участь у Євромайдані мешканець і нашого краю – Назар Андрощук, який погодився поділитись спогадами та враженнями пережитого. 

Йому було всього лиш 15 років, коли Майдан «прийшов» у його життя. Юний хлопчина з села Розваж Острозького району, учень Плужненського професійного аграрного ліцею, він не з чужих слів знає про події минулої зими, яка змінила всіх нас. Адже хлопець сам був не просто очевидцем, а й активним учасником мирних акцій протесту. Майже два місяці, упродовж грудня 2013 – січня 2014 р. Назар перебував у столиці на Євромайдані.

– Коли в Києві розпочався Майдан, мої друзі відразу туди поїхали. Я теж вирішив до них приєднатись. Отримав стипендію, купив за ці гроші дві форми та дві пари берців, одні – собі, а інші, думаю, комусь віддам, – розповідає Назар Андрощук. – До столиці я прибув 14 грудня. Спочатку допомагав на польовій кухні. Десь через днів 3-5 перейшов у самооборону Майдану. Там разом з хлопцями ми стежили за порядком, вартували, практично охороняли Майдан. Основним нашим завданням було слідкувати за тим, хто входить на Майдан.

Після трьох тижнів перебування у складі самооборони хлопець вступив до Правого сектору. Потрапити туди – було не просто. Потрібно було пройти своєрідний кастинг на довіру, людяність, перевірку часом і подіями. Хоч повноваження у Правого сектору більші, режим там також був значно важчим. Не кожному під силу пробігти 5 км без верхнього одягу у 20-градусний мороз або спати не більше 2-3 годин на добу. У свої 15 Назарові цей режим давався важко, а тому він прийняв рішення повернутись у самооборону, де перебував аж до кінця січня.

Саме у складі самооборони Майдану Назар разом з вірними товаришами пережив як найприємніші, так і найстрашніші події. Останні – досі даються взнаки. Хлопець зізнається, що часом ночами йому сняться ті жахи, і пережите однозначно вплинуло як на психічне, так і фізичне його здоров’я. Одного разу він отримав досить серйозну травму, завдяки якій бабуся і дідусь, які увесь той час думали, що онук на навчанні, зрештою дізнались про його участь у Євромайдані.

– Коли розпочалися події на вулиці Грушевського, я та інші хлопці з моєї сотні перебували там, намагались також зупинити дії силовиків або хоча б допомогти постраждалим. В один момент, на дуже близькій відстані від мене, вибухнув снаряд. Від сильного звуку і пекучого диму я втратив свідомість. Ту мить якраз відзняло якесь телебачення. І моя хресна побачила по телевізору, як хлопці мене, безсвідомого, відтягували звідти. Вона подзвонила бабусі, а бабуся – мені. Перше, що запитала: «Де ти є?» Я відповів: «У гуртожитку». Тієї ж миті неподалік пролунав постріл, бабуся почула це і дуже розплакалась, – розповідає Назар.

І справді, бабуся хлопця дуже хвилювалась, молила повернутись, хоча б приїхати відвідати їх. Оскільки так склалось, що старенькі є найближчими людьми для юнака, на початку лютого він вирішив повернутись додому. Планував на кілька днів, однак через хворобу затримався на довше, і більше вже не поїхав.

За словами Назара, ті події є важливою частиною його життя. Багато в чому вони змінили хлопця, змусили переосмислити певні життєві речі, подорослішати. Хоча юнак з дитинства ріс дорослим. У своїй Третій сотні він був наймолодшим учасником. Однак, це не завадило йому завоювати довіру і прихильність сотника, який згодом назначив хлопця десятником. Цікаво, що заступником Назара був найстарший чоловік по віку у його десятці, а він – очільник – наймолодший. З деякими товаришами по службі хлопець і досі продовжує спілкування, чекає найближчим часом їх у гості.

Зараз Назарові 17. Здавалося б, вік максималістських поривань, особистих інтересів, вік юнацького кохання… Однак, в хлопця далеко інші плани. Він вже давно працює на різних роботах, з 12 років на своїх грошах, допомагає вдома по господарству, робить ремонт в будинку, при можливості оновлює його і зовсім трішечки мріє:

 – Знаєте, чого мені зараз в житті так хочеться? Найбільше мрію про мир…

Євгенія ПОЛІЩУК

№ 8 від 21 лютого 2015 р. Категория: Люди і час | Просмотров: 222 | Добавил: Євгенія | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]