П'ятниця

26.04.2019

05:25

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Поетична велич нашого земляка

Цьогоріч 18 жовтня виповнилося 115-ліття від дня народження видатного українського поета Олекси Стефановича, який з’явився на світ Божий у селі Милятин Острозького району в сім’ї священика Короната й Олександри Стефановичів. До речі, його батько також писав вірші на духовно-релігійну тематику (нині відомо чимало його публікацій в «Прибавлении к Почаевскому листку» – 1906-1908 рр.) 

Олекса Стефанович найпершу освіту отримав у церковно-приходській школі рідного села Милятин. У 1914 році закінчив Клеванську духовну школу, а в 1919 р. – Волинську духовну семінарію у Житомирі. У 1922 році виїхав у еміграцію, назавжди залишивши рідну та дорогу Україну. З поетичними творами виступив з 1923 року на сторінках журналів «Нова Україна», «Український студент», «Змагання» (Прага), «Літературно-науковий вісник» (Львів). Вивчав філософію у Карловому університеті, з 1928 року відвідував літературно-мистецькі курси Українського вільного університету (Прага).

Земляки-волиняни у західній діаспорі гордилися тим, що авторитетні літературознавці назвали його визначним поетом, одним із чільних представників «празької школи» в українській поезії.

За життя Олекси Стефановича світ побачили його дві книжки «Поезії» (1926) і «Стефанос І» (1939). Уже після смерті (відійшов поет у вічність 4 січня 1970 року) у 1975 році в Торонто (Канада) вийшли «Зібрані твори» Олекси Стефановича накладом Товариства волинян. При комуністичному режимі його твори були заборонені, а його сім’я всіляко пильнувалася. Уже в незалежній Україні побачили світ його поетичні збірки «Возлюби її до крові» (2003 рік, Рівне) і «Похитнулися міри і виміри» (2009 рік, Острог). У рідному селі Милятин на стіні клубу встановлено меморіальну дошку з портретом Олекси Стефановича та уривком з його поезії:

Співає срібна в душі труба.
Душа квітками, як клумби, квітне,
Хліба і небо, небо й хліба, –
Куди не глянеш, жовто-блакитне…

Олекса Стефанович повернувся в Україну, на рідну Волинь. На початку жовтня 1996 року в Острозі відбулося велике літературне свято, девізом якого стали рядки поета «Можна зламати тіло, але ніколи – дух». Тож і надалі пошановуймо видатного поета-земляка, «бо ні в Росії, ні в інших слов’ян такого поета нема…» (Юзеф Лободовський, Польща). У публікаціях українських літературознавців, що з’явилися останніми роками в періодиці, творчість Олекси Стефановича також оцінюється дуже високо.

Олесь УНДІР,
член літоб’єднання ім. Івана Маєвського

№44 від 24 жовтня 2014 р. Категория: Літературна творчість, книги | Просмотров: 283 | Добавил: Євгенія | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]