Неділя

21.04.2019

18:02

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Пробудження в любові іншого буття
Під такою філософсько-ліричною назвою побачила світ книга Наталії Банацької, видана в Острозі наприкінці минулого року. На обкладинці книги – корабель, що пливе вдалину серед бурхливих хвиль моря зі згорнутими вітрилами та емблемою серця на щоглі, а за ним нескінченною вервицею тягнуться білі чотирикутнички листів; хвилі моря розступаються, і не можуть поглинути їх. Життя людини часто порівнюється з морем, яке то підіймає людину на гребені успіху, радості і слави, то кидає в безодню горя і розчарувань. Але назавжди з кожним залишаються спогади про перше кохання, яке, як ніжні білі підсніжники, може цвісти тільки ранньою весною. Книга Наталії Банацької про перше кохання і про любов, що веде людину до іншого вічного буття.   

Не дочекавшись закінчення випускного вечора в школі через свою сором’язливість (соціофобію), героїня повісті Наталка Кузнєцова покидає школу і сама вночі йде додому. По дорозі зустрічає закоханого у неї хлопчину Олега Сущевського та, злякавшись невідомого їй почуття, не хоче його слухати і щодуху біжить від нього геть. А через кілька місяців, вже будучи студенткою Рівненського педагогічного інституту, отримує від свого прихильника (курсанта ленінградського Вищого військово-морського училища ім. Дзержинського) перший лист, а за ним ще багато інших. Такий романтичний початок кохання не переріс у подальші відносини і щасливий шлюб. Приїхавши на зимових канікулах до закоханого у неї респондента в Ленінград, Наталка несподівано для себе наштовхнулась на його мовчазну розгубленість, невпевненість, небажання говорити з нею, і з жахом відчула, що це кінець їх стосунків. Холодне, засніжене місто з його розведеними мостами розлучило їх на все життя. Але кохання не згасло, тільки до нього додалась болюча гіркота образи і питання, на яке не можна було знайти відповідь: чому так сталось?

Спливали роки. Міцна сім’я, діти, цікава робота, прості житейські радості – все це, звичайно, приглушувало біль. Але час не може загоїти душевні рани, він тільки милостиво їх забинтовує. Вилікувати душу від образи може тільки любов, але не те звичайне людське почуття, яке запалює серця молодих людей, а вища свята любов, яка пробуджується в серці віруючої в Бога людини, яку заповідав нам Христос і про яку писав апостол Павло: «любов довго терпить, любов милосердствує, не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Любов ніколи не перестає! Хоч пророцтва існують – та припиняться, хоч мови існують – та замовкнуть, хоч існує знання – та скасується» (1 Кор. Гл.13). Коли любов підіймається до такого космічного екзистенціального рівня, вона не вичерпується ніколи, тому що має нескінченне джерело, ім’я якого – Господь. Багато переживши і відчувши в житті, Наталя зрозуміла, що таку «любов іншого буття» дарує тільки віра в Бога. Вона пробуджується в серці кожної віруючої людини, дає силу прощати, жити у гармонії зі світом і з самим собою, з нею на людину чекає вічне життя.

Закінчується повість тим, що Наталя приходить на могилу того, хто в юні роки розбив їй серце, але забравши в нього сподівання на юнацьке кохання, разом з тим промислом Божим скерував його до розуміння вищої любові.

«Який же дивний промисел Божий! І як іноді довго, протягом всього життя, буває осягнення його істин – простих і одночасно складних – ЛЮБИТИ Й ПРОЩАТИ.

– Можливо, і потрібна була я в його житті для того, щоб він почав її зі слів любові. А тепер він «проситься» у моє життя, щоб зайняти місце в моїй молитві про нього. І не тільки в поминальній, але, насамперед, у молитві прощення.

…Пробач, мене, Олеже, за мої образи, неприязне до тебе ставлення після того злого лютневого Ленінграду, за непрощення, зневіру, погані думки»! На мармурову плиту надгробного пам’ятника адмірала О. Ф. Сущевського Наталя поклала свою книгу і «тихо раділа тому, що любов не залишила її серце і була вона «іншого буття». Так від першого нерозділеного кохання героїня повісті приходить до розуміння нескінченої безкорисної любові, що дарує вічність.

Залишається додати, що книга приваблює не тільки майстерністю слова, але й щирою відвертістю і глибиною висловлених у ній думок і почуттів.

Ярослава БОНДАРЧУК
№25 від 22 червня 2013 р. Категория: Літературна творчість, книги | Просмотров: 327 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]