Середа

24.04.2019

14:51

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Релігійна сторінка "Ковчег"
Молитва за Висоцького

Двадцять п’ятого січня Володимиру Семеновичу Висоцькому виповнилось би 75 років. Народний поет, хриплий голос котрого вривався через динаміки магнітофонів у кожний дім, а вірші на тонкому цигарковому папері передавались таємно з рук в руки, привносив у штучну офіційність, дозволеність і благопристойність мистецької «відлиги» 60-х років свою непокірну бунтівливу тему. Як говорили прості люди, «он пел о жизни нашей скотской», і своєю творчістю впливав на мільйони душ радянських людей, виховуючи в своїх слухачах смак свободи.   

Володимир Висоцький народився в 1938 р. у Москві в сім’ї військового. Почав писати вірші з 8 років, в юності писав пародії і так звані «капусники» для старших школярів і студентів. Коли вперше почув спів Булата Окуджави, був вражений до глибини душі і потім згадував: «Його пісні справили на мене дивне враження, не тільки своїм змістом, який був прекрасним, але й тим, що виявляється у такій ось манері можна подавати вірші – коли він читає вірші під гітару». Закінчивши студію Художнього театру, почав працювати у Театрі на Таганці. Від першого шлюбу мав двох синів. Другий шлюб був з відомою французькою актрисою Мариною Владі. Вона написала і видала вже після смерті чоловіка книгу «Володимир, або перерваний політ», яка відразу стала ­бестселлером. Висоцький помер 25 липня 1980 р. і був похований на Ваганьківському кладовищі в Москві.

Про подробиці біографії Висоцького та про його творчість писали його друзі, актори, режисери, поети, люди різних професій – від робочого до академіка. Проте мало відомо про ставлення Висоцького до Бога. У радянські часи Церква не мала в суспільстві права голосу, не могла відкрито звертатись до совісті людей. У Євангелії Господь говорить такі слова: «Сказываю вам, что если они (дети, славившие Господа), умолкнут, то камене возопиют». Напевно, Висоцький і був одним з тих каменів, який кричав, хрипів, волав про неправду цього світу, що оточував його і потопав у злі. Чому його пісні беруть за душу? Тому що в них є і біль, і любов, і, головне, правда, а в моральну основу їх покладається ризик і вірна дружба – якості справжнього сильного мужчини. Найбільше його приваблювала ситуація внутрішнього стану людини, яка опиняється перед вибором, на грані зламу, надриву і їй потрібні мужність, воля, одержимість, щоб вистояти і перемогти. «Песня пишеться для того, чтобы входить не только в уши, но и в душу», – говорив поет.

Я до рвоты, ребята, за вас хлопочу,
Может кто-то когда-то поставит свечу
Мне за голый мой нерв, на котором кричу,
И веселый манер, на котором шучу.

Висоцький не був безбожником. Його біографи пишуть, що прощаючись з людьми він завжди говорив їм: «З Богом»! Багатьом безкорисно допомагав, прощав образи, приходив на виручку в біді, не лицемірив, був відданий друзям і улюбленцем жінок. У ньому як у справжньому поеті завжди жило почуття Обов’язку, Провини, Правди, Совісті, Гріховності, Віри і Прозріння. Вже перед смертю встиг написати:

Мне есть, что спеть, представ перед Всевышним,
Мне есть чем оправдаться перед ним.
І своїми віршами звертаючись до Бога просив:
Благодать или благословение
Ниспошли на подручных Твоих,
Дай нам, Бог, совершить омовенье,
Окунаясь в Святая Святых!

Яскраву талановиту особистість Володимира Висоцького будуть пам’ятати всі, хто його любив, будуть берегти в пам’яті його вірші – пісні-прозріння, його голос, його вміння віддавати всього себе людям, безкорисно, без лестощів і обману.

У нас немає даних про те, чи був він хрещений. Та у оптинських старців (Лева Оптинського) є молитва для такого випадку: «Господи, взыщи погибшую душу раба твоего Владимира. Аще возможно есть, помилуй. Неисследимы судьбы твои. Не постави мне во грех молитвы моей, но да будет святая воля твоя. Аминь».

Хочеться завершити нашу статтю назвою фільму: «Висоцький. Спасибі, що живий (у пам’яті людей)».





Навіщо поминати померлих


Поминати померлих можна тоді, коли віриш, що вони живі. Ця парадоксальна на перший погляд думка підтверджується не тільки церковним вченням, але й звичайною людською інтуїцією. «Всі там будемо» – так звучить найпоширеніша у нашому народі формула поминання померлих. І важливо те, що у цьому формулюванні є глибоке співвіднесення – дивлячись на чужу смерть, пам’ятаєш про свою власну. Що значить «Там»? Сповідуючи віру в Бога, ми починаємо розуміти, що біологічна смерть не знищує людської особистості. Після смерті, позбавившись тіла, душа попадає в інший, невідомий нам поки що світ. Перехід у цей світ неминучий для всіх людей. Коли помирає рідна людина, нас охоплюють різні почуття – гіркоти розставання, порожнечі, втрати інтересу до оточуючого, простіше кажучи, прихована депресія. І що робити далі, як висловити любов, чим допомогти їй, ми не знаємо. У нас просто немає досвіду буття «там», за гранню нашого життя. А коли не вистачає свого особистого досвіду, логічно звернутися за допомогою туди, де такий досвід є – до Церкви.

Церква вже дві тисячі років поминає своїх померлих і має безліч свідоцтв дієвості цього молитовного поминання. Тому невипадково смерть близької людини приводить до Церкви навіть тих, для кого Церква не була авторитетом. Для них, невіруючих, можливі були лише безсловесні форми поминання померлих: хвилина мовчання або поминальна чарка за столом – мовчки і не цокаючись.

Ніхто на світі не може передбачити посмертної участі тієї чи іншої людини. Але Церква з впевненістю говорить про неминучу для всіх подію: після смерті кожний з нас обов’язково зустрінеться з Богом. І ця зустріч стане для людини джерелом вічної радості або мучительної ганьби, залежно вже від того, як вона прожила своє життя. Стремління людини жити праведно часто розбивається об її власну лінь, марнославство, жадобу, егоїзм, байдужість, лють. Та намагаючись жити по заповідям Божим, людина пізнає, що Господь любить її навіть такою слабкою і недосконалою. І це реальне переживання Божої Любові – головна і найбільша цінність у житті віруючої людини. Вона ж приводить до думки, що вмирати не страшно, що християнин не вмирає – він переходить з земного життя в життя блаженне, в Царство Небесне.

Відвернувшись від світла, ми ризикуємо опинитися у тьмі власної тіні. Якщо людина зробила головним змістом свого життя не прагнення змінитися на краще, не підготовку до посмертної зустрічі зі своїм Творцем, а розміняла своє життя на розваги, насолоду владою, грошима і славою, тоді виникають серйозні душевні проблеми. Не навчившись любити Бога, не побачивши його любові до себе при житті, людина не зможе і не захоче бути з Богом і після своєї смерті. Гріх тим і страшний, що насолоджуватись їм можна лише, поки живеш. Смерть віднімає тіло у душі і робить її нездатною до будь-якої дії; душа не може більше ні грішити, ні каятися. І якою вона стала до моменту смерті людини, такою і буде у вічності. Господь сказав про це дуже ясно: «У чому застану, в тому і суджу». Церква просить і закликає всіх покаятися: «Подай нам, Господи, христианскую кончину непостыдну, безболезненну, мирну, и доброго ответа на страшном судилище Христовом просим». Святий праведник Іоан Кронштадтський писав: «Молись Господу про упокоєння померлих праотців, батьків, братів щоденно, хай живе в тобі пам’ять смертна і не згасне в тобі надія на майбутнє життя після смерті, хай змиряється в тобі щоденно дух твій думкою про скороминуче життя твоє»!

Як людина може духовно допомогти іншому, тим більше померлому? Точно так само, як в організмі одна клітина допомагає іншій, враженій хворобою. Щоб перемогти хворобу в одній частині тіла, організм включає імунні процеси, які скеровують всі сили на боротьбу з хворобою. Здорові клітини беруть на себе додаткове навантаження, щоб допомогти хворим. Так само і в духовній допомозі – це молитви за іншу людину, живу чи померлу – неважливо. Для того, щоб допомогти рідним, ми самі повинні бути духовно здоровими. Припустимо, ваш чоловік за життя був гнівливим, пиячив, злословив, був жадібним. Отже, вам потрібно утримуватися від гніву, роздратованості, пробачати, ділитися, роздавати милостиню. Життя по-християнськи дає можливість ділитися цим життям з нашими померлими через молитву. Любов реалізує себе в жертві, і якщо наше поминання буде засноване на такому християнському самозреченні, воно стане для душі померлої людини тим самим доторканням любові, яке здатне влити в неї частинку нашого життя у Христі.

Колись Володимир Висоцький писав: «Наши мертвые нас не оставят в беде, наши павшие – как часовые». Покидаючи це життя, наші улюблені стають ближче до Господа і можуть просити за нас у Нього. Митрополит Сурозький Антоній розповідав, як у важкі хвилини свого життя він звертався з проханням до своєї померлої мами помолитися за нього і багато разів отримував очікувану допомогу. Як часто на панахидах, слухаючи молитви за померлих, спів хору, переживаєш щемливе невимовне почуття глибинного зв’язку між собою і тим, хто відійшов. «Со святыми упокой, Христе, души раб Твоих, идеже несть болезнь, ни печаль, ни воздыхание, но жизнь бесконечная». Вогники свічок, які ми запалюємо на панахидах, нагадують за своєю формою сльози. Та сльоза падає на землю, а полум’я свічі тягнеться вгору. Це сльоза, яка летить до неба. Ми ховаємо наших близьких в могили, а серця свої скеровуємо в небеса, до Христа і молимо його, щоб Він піклувався про тих, хто нам такий дорогий. А вони просять Бога піклуватися тут про нас. Ця єдність взаємної любові у Христі померлих і живих людей і є Церквою Христа. Кожний день, поминаючи померлих у своїх молитвах, ми вписуємо їх в коло нашого життя. Як писала Анна Ахматова: «И песней я не скличу вас, слезами не верну, но вечером, в печальный час, в молитве помяну».

Нагадуємо дні особливого поминання померлих на 2013 рік.

1. Поминання тих, хто постраждав за віру Христову – 10 лютого (н. ст.).

2. Субота м’ясопусна – 9 березня (н. ст.)

3. Субота 2-ї седмиці Великого посту – 30 березня (н. ст.)

4. Субота 4-ї седмиці Великого посту – 13 квітня
(н. ст.).­

5. Поминання жертв Чорнобильської аварії – 27 квітня.­

6. Поминання загиблих воїнів – 9 Травня.

7. Радуниця (проводи) – 14 травня.

8. Субота Троїцька – 22 червня.

9. Субота Дмитріївська – 2 листопада.







Аркадій Остальський про загробне життя


Стан душі, яка упокоїлася від земного життя, впродовж перших 40 днів, ангел повідав преподобному Макарію.


1) Впродовж перших двох днів після виходу душі з тіла вона перебуває на землі, у більшості випадків біля свого тіла, а також з рідними, відвідує улюблені місця. На третій день за образом воскресіння Христового, вона возноситься до Престолу Всевишнього. Ось чому фіміамом молитов і милостинею потрібно нам, земним, оточити у цей день душу новопреставленого.

2) Наступні шість днів душа проводить у спогляданні райських обителей і тих, хто блаженствує у них. Чиста душа від цього сповнюється радістю, передбачаючи власне блаженство, а грішна бентежиться і мучиться докорами сумління, бачачи і усвідомлюючи свою нерозумність, заради якої вона позбавила себе небесного блаженства. На дев’ятий день душа знову возноситься до Бога.

3) До сорокового дня душа носиться по місцях мук і страждань, що наводять на неї жах. На сороковий день вона утретє возноситься до Господа і тут вже приймає визначення, куди їй слідувати: у місце радості, чи в місце мук. Старанно моліться у цей день про душу, бо у великому трепеті і страху стоїть вона перед Суддею.

…До Страшного Суду за гробом людина не живе повним життям, а ніби половинчастим, без тіла, відразу ж, після переходу її від землі, повного і остаточного суду над нею не вимовляється; якщо вона попадає в пекло, то цей стан є ніби попереднє ув’язнення. Участь людини остаточно і безповоротно вирішується на Страшному Суді. Тому моліться. По милості своїй і за молитвами Церкви і через милостиню, яка подається за душу, Господь може вивести її з місця мук і оселити в місці блаженства. Якщо грішник вмер не богоборцем, а хоча б з крупинкою віри і доброчесності, то на тому світі зігрітий промінням любові Божої, омитий потоками сліз молитовного покаяння близьких-рідних і удобрений милостинею, він може сподобитися очищення від гріхів, крупинка доброчесності збільшиться в ньому і душа його буде переведена у вічні блаженні обителі. Моліться за своїх померлих. Подавайте за них милостиню, звільняйте їх від мук.


Матеріали надали Ірина ВОЛОДІНА та Ярослава БОНДАРЧУК


Фото: Ієронім Босх « Душі померлих, які йдуть у потойбічний світ»
№6 від 9 лютого 2013 р. Категория: Народні звичаї, свята, релігійне життя | Просмотров: 333 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]