Неділя

21.04.2019

17:38

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Релігійна сторінка "Ковчег"

Козельщанська ікона Божої Матері

Шостого березня – день особливий для Полтавщини, коли вшановується головна покровителька і заступниця цього краю – чудотворна Козельщанська ікона Божої Матері. Цього дня до Козельщини, що за 70 кілометрів від Полтави, приїздять сотні паломників. А в місцевому Різдва Пресвятої Богородиці жіночому монастирі, де нині зберігається чудотворний образ, архієреї зі всієї області та сусідніх регіонів правлять урочисту святкову літургію, прославляючи Козельщанську Богородицю та просячи у неї милості для всієї полтавської громади.  

Козельщанська ікона Божої Матері належить до ікон пізніших за часом прославлення (1881) і разом з тим до найбільш шанованих.

Існує кілька легенд, як образ Богородиці потрапив до Козельщини. За однією з них, ікона ця італійського походження була привезена до Росії однією з придворних імператриці Єлизавети Петрівни (1741–1761). Власниця ікони вийшла заміж за писаря Запорізького війська Сіромаху. Так ікона потрапила на Україну. У XIX столітті вона належала роду Капністів і була їхньою сімейною святинею.

За іншою, предок панів Козельських – писар Війська Запорозького Сіромаха – брав участь в одному з походів запорожців на столицю Османської імперії – Константинополь (або ж Царград). Козаки заскочили турків зне­нацька, влаштувавши напад під час му­сульманського свята рамазан, коли правовірні молилися у мечетях. Константинополь підпалили з восьми кінців і звільнили українських невільників. А заодно й прихопили багаті військові трофеї. Сіромасі тоді, як нагороду, запропонували дорогий килим, та писар відмовився, побачивши на купі добра образ Пресвятої Богородиці. Старовинну ікону православні козаки знайшли у царгородському храмі Святої Софії, який турки перетворили на мечеть Айя-Софія. Нібито під час бою у мечеті один з козарлюг випадково рубонув шаблею по стіні: посипалася штукатурка, з-під якої на світ з’явилася замурована ікона Богородиці. Побратими зважили на прохання Сіромахи й віддали йому ікону, а заодно й килим.

А прославилася далеко за межами Полтавщини ікона завдяки події, що трапилася 21 лютого 1881 року в родині графа Володимира Капніста, котра мешкала у тоді ще невеличкому селі Козельщина Кобеляцького повіту Полтавської губернії. На Масляному тижні захворіла донька графа Марія. Дівчина навчалася у Полтавському інституті шляхетних панянок. Бавлячись зі своїми подругами, вона стрибала східцями й вивихнула ногу. Лікарі запевнили, що нічого серйозного немає, і порадили гіпсову пов’язку. Попри суворе дотримання їхніх рекомендацій, невдовзі в дівчинки викривилася й друга нога, з’явилися вивихи в плечових та стегновому суглобах, зникла чутливість у ногах і руках. Будь-який дотик, стук і навіть гучна розмова поруч викликали у хворої нестерпний біль у спині й хребті. Лікарі були безсилі.

Якось, перед важкою дорогою до французького лікаря Шарко, мати порадила доньці помолитися перед іконою Богоматері, яку особливо шанувала. За сльозами Марійка не бачила ікони – проте протерла ризу на ній і почала палко просити Заступницю або забрати її до себе, або повернути здоров’я. Раптом хребет наче блискавкою розтяло: дівчинка закричала і знепритомніла. А коли прийшла до тями – відчула, що руки й ноги ожили. «Я зцілилася!» – гукала й плакала вона, і мати подумала, що донька збожеволіла від горя. Та все ж покликали лікаря, зняли гіпс – і Марійка ще на слабких ногах пройшлася по кімнаті! А до Москви їхала вже майже здорова.

Чутка про дивовижне зцілення юної графині, підтверджена розгубленими світилами медицини, враз облетіла Москву, і натовпи охочих побачити і дівчину, й ікону буквально штурмували готель, у якому зупинилися Капністи. А по поверненні додому сім’я опинилася в облозі віруючих з усієї округи, які йшли і йшли поклонитися святині. Довелося спорудити для неї капличку. Однак, вона не вміщала натовпи молільників, які прибували щодня. 1881 року у Козельщині було закладено храм для всіх, хто йшов до чудотворної ікони Богородиці просити зцілення.

З роками на його місці постав жіночий монастир. А в 1906 році було збудовано храм Різдва Пресвятої Богородиці. Споруджена у візантійському стилі велична будівля, 40 метрів заввишки, була визнана однією з найкрасивіших в Україні та й в усій Російській імперії. На освячення храму з Петербурга приїздив імператор Микола ІІ з родиною, цар пожертвував монастирю 1500 рублів. У радянський час, коли відбувались гоніння на віру, обитель закрили. Як і багато інших подібних, приміщення використовували для потреб громади, але не за своїм призначенням. Ікону весь цей час переховували монахині.

Перші випадки зцілення почали фіксувати, тільки-но Козельщанська ікона повернулася на Полтавщину у відновлений храм. У Кременчуці хлопчик зцілився від захворювання шкіри. У самій Козельщині під час зустрічі образу Богородиці зцілився священик отець Антоній з Гомельської єпархії. Він був хворий на грип, навіть говорити не міг, та коли взяв до рук чудотворну ікону, недуга де й поділася – батюшка заспівав псалми на повний голос.

Офіційно існують чотири списки (копії) Козельщанської ікони Божої Матері. Один з них під час війни вивезли до Німеччини, іншому православні моляться у далекій Фінляндії – йдеться про так звану «Козельщанську Богородицю в перлах». Справді віруючі люди фотографії Козельщанської чудотворної ікони навіть з газет вирізають. І розповідають, що навіть у такій спосіб Богородиця зцілює й допомагає. Якщо віра людини – справжня, щира й сильна, а молитва йде від усього серця. Адже сказав Господь: «Просіть – і буде вам дано, шукайте – і знайдете, стукайте – і відчинять вам…».

За матеріалами сайту «Вечірня Полтава»

 

 

Як поводитись у храмі?

Часто, прийшовши в храм, і не знаючи якихось елементарних правил поведінки, ми соромимось запитати або у священика, або у старших людей. Чи й взагалі, отримавши якесь зауваження спішимо покинути святе місце, соромлячись або ображаючись на того, хто повчає. Натомість знати правила поводження в храмі таки треба.

Православний храм – це місце особливої присутності Бога на землі. Поводитися в храмі потрібно благоговійно, так, щоб не образити величі святині, не накликати на себе гніву Божого.

Приходити до служби треба завчасно, за 5–10 хвилин. Увійшовши, перехреститися і зробити поясний уклін. Перед входом чоловіки знімають головні убори. Жінки входять у храм із покритою головою і одягнені відповідно до своєї статі. Одяг повинен бути пристойним і охайним. У храмі не можна говорити голосно, взагалі розмови у храмі потрібно обмежити.

Без потреби не слід ходити по храму. Ставити свічки і прикладатися до ікон потрібно так, щоб не заважати тим, хто молиться.

Категорично забороняється ходити і розмовляти під час читання Євангелія, співу «Херувимської пісні» і Євхаристичного канону на Літургії (від Символу віри до «Отче наш»).

Робити зауваження ближньому, який порушив правила поведінки, потрібно неголосно і дуже делікатно. Якщо ми відчуваємо, що без роздратування не зможемо зробити зауваження, краще взагалі утриматися від нього, натомість про себе помолитися про напоумлення ближнього.

Звичайно, потрібно залишатися у церкві до закінчення богослужіння. Йти завчасно можна лише через нездужання або у разі крайньої необхідності, але не під час читання Євангелія та звершення Євхаристії.

 

Церковна записка

Коли подаєте поминальні записки, дотримуйтеся таких правил:

1. Пишіть розбірливими, великими літерами, згадуючи в одній записці не більше 10 імен. Зверху намалюйте хрест.

2. Вкажіть у записці – «за здравіє» або «за упокій».

3. Імена пишіть у родовому відмінку (питання «кого?»).

4. Вказуйте повне православне ім’я, навіть якщо поминаєте дітей (наприклад, не Серьожі, а Сергія, не Поліни, а Аполлінарії).

5. Перед іменами священнослужителів указуйте їхній сан, повністю або в зрозумілому скороченні (наприклад, архієп. Никона, ієрея Петра).

6. Дитина до 7 років називається немовлям, від 7 до 15 років – отроком (отроковицею).

7. Не слід писати прізвища, по батькові, звання, професії тих, кого ви поминаєте, та їхні ступені спорідненості по відношенню до вас.

8. Проте допускається включення у записку слів: «воїна», «ченця», «скорботного», «хворого», «подорожуючого», «ув’язненого», «учня», «заблудлого».

9. Не писати: «стражденного», «озлобленого», «дівиці», «удовиці», «вагітної».

10. В записках про спочилих відзначте «новопреставленого» (від дня смерті до виповнення 40 днів), «приснопам’ятного» (покійний, що має цього дня пам’ятні дати), «вбитого».

11. За тих, кого Церква прославила в сонмі святих (наприклад, блаженну Ксенію), молитися вже не потрібно.

У храмі за богослужінням поминають лише хрещених в Православній Церкві. На Літургії можна подати записки про здоров’я і за упокій на: 1) проскомідію – першу частину Літургії, коли за кожне ім’я, вказане в записці, із особливих просфор виймають частинки, які згодом із молитвою про прощення гріхів тим, кого поминають, опускають у Чашу, де вони омиваються Кров’ю Христовою; 2) єктенію – поминання привселюдно. Його, зазвичай, здійснює диякон. Після закінчення Літургії єктенійні записки в багатьох храмах поминаються повторно, на требах. Також можна подати записку на молебень або панахиду.

http://orthodox-church.kiev.ua/

 

 

Хрещені батьки: як вибирати

Кумівство – поширений в Україні різновид духовної спорідненості. Вважалося за гріх відмовитися нести дитину до хреста. Ті, хто заслужив на таку честь, ставали найближчими для батьків дитини людьми. До їхніх обов’язків входило виховання хрещеника аж до його одруження; своєю чергою хрещеник зобов’язаний був доглядати названих батьків до смерті.

У народі кажуть, що хрещеники стають схожими на хрещених, переймають їхні таланти та здібності.

Церква радить обирати хрещеними батьками близьких до сім’ї людей. Майбутні куми мають вірити в Бога не лише на словах, а бути, так би мовити, справжніми християнами: ходити до церкви, молитися, знати слово Боже. Накликані батько та мати відповідають за духовне виховання дитини, тому мусять бути для неї прикладом.

Обряд хрещення – це обряд духовного народження людини, і в цьому таїнстві хрещені беруть на себе відповідальність, перш за все – за духовне виховання похресника. Тому хрещені батьки повинні бути людьми віруючими.

Не можуть стати хрещеними для дитини:

– невіруючі або люди іншої віри;

– рідні батьки дитини;

– малолітні діти (дівчата віком до 13 років, хлопці – до 15 років);

– люди з низькою мораллю або душевнохворі.

Подружжя (в тому числі майбутнє) не може бути хрещеними батьками однієї дитини (бо не можуть надалі мати інтимних стосунків або вступати у шлюб).

Скільки пар хрещених може бути у дитини?

У хлопчика обов’язково повинен бути хрещений батько, а у дівчинки – хрещена мати. Однак у однієї дитини може бути пара хрещених і більше. Але важливо розуміти, що чим менше хрещених, тим серйозніше ці люди поставляться до покладеної на них відповідальності.

Кожен із хрещених батьків повинен мати натільний хрестик, знати напам’ять молитву «Вірую», хрещена мама повинна мати при собі крижмо – шматок білої тканини, рушник, в яку обгортатимуть дитину після занурення у воду при хрещенні.

В обов’язки хрещених батьків входить зовсім не те, що здебільшого всі собі уявляють: обдаровувати в день народження, а також час від часу провідувати дитину, та найголовніше – підтримувати хороші дружні стосунки з батьками хрещеника. Насправді хрещені батьки повинні проводити час із дитиною, навчаючи, граючись, читаючи, оповідаючи та розмірковуючи про добро, віру, любов, моральність, християнську мудрість та інші цінності, властиві віруючому і добрій людині. Дуже корисно разом із дитиною сходити у храм, прийняти причастя.

Хрещених батьків краще вибрати з людей, перевірених роками, – родичів або близьких друзів. Постарайтеся вибрати таких, щоб не пропали відразу після хрестин і надовго. Хрещені мають усвідомлювати всю відповідальність, яку вони на себе беруть. Турбота про похресника повинна бути і їхнім бажанням. У хрещених не має бути надто багато похресників, щоб вони фізично могли приділити кожному увагу.

Кажуть, що від хреста відмовлятися не можна. Тому, щоб уникнути такої ситуації, краще спочатку ненав’язливо запитати, чи є бажання у людини хрестити вашу дитину.

 

Іменинники тижня

22 лютого: Геннадій, Інокентій

23 лютого: Ганна,Валентина

24 лютого: Влас, Всеволод, Дмитро, Гаврило, Федір

25 лютого: Олексій, Антон, Євген, Марія

26 лютого: Зоя, Світлана, Степан, Семен

27 лютого: Кирило, Михайло, Федір, Костянтин, Веніамін

28 лютого: Єфросинія.

1 березня: Валентин, Ілля, Павло.

№9 від 22 лютого 2014 р. Категория: Народні звичаї, свята, релігійне життя | Просмотров: 362 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]