П'ятниця

26.04.2019

05:18

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Рівненщина сміється

Перестаралися

Отримав квартиру. У новому будинку. На радощах пригостилися з друзями. І приступили до перевезення пожитків. Навовтузилися, доки витягли їх на дев’ятий поверх. Бо ліфт не працює. Сидять хлопці, відхекуються: чекаємо мою половину. Могорич має поставити. Я тим часом лінійкою виміряю кутки, прикидаю, як краще розставити меблі.  

– Один такий переїзд трьох наполеонівських походів вартий, – роздивляється мозолі на руках Наум.

– Якби ще раз перти оце дерев’яччя на дев’ятий поверх, нізащо не погодився б, – витирає з лоба піт Степан. – У мене ледве жили на ногах не полопали.

– А я заради могорича підсобляв, – щиро зізнається Іван. – Після вчорашнього сусідового весілля голова розколюється...

– Потерпи трохи, – кажу, – зараз прийде дружина, і розговіємося.

Тим часом заходилися розставляти стільці довкіл стола.

Тут і моя половина заходить у квартиру. З порожніми руками. Захекана й сердита. Хапає ротом повітря й слова не може вимовити.

– Що трапилося? – питаю.

А вона у відповідь тільки руками махає.

– Де каструлі з закускою? – тенькнуло в мене серце.

– Ми зараз самі принесемо. Тобі ж важко було їх на таку височінь тягти, – співчуває Наум.

– Та кажи щось, – не терпиться мені.

– Ой, не можу знайти слів, щоб... – ніяк не дійде до тями дружина.

– Не треба нам дякувати, ми ж друзі, – заспокоює Іван.

– Ой, – заперечливо махає руками жінка.

– Та не ойкай, а кажи, що сталося?! – урвався в мене терпець.

– Під’їзди переплутали... Не туди занесли меблі, – нарешті видихнула з себе жінка.

Далі – німа сцена, після якої – самі знаєте що...

 

Переляк

Доня з Криму телеграму

Мамі надіслала:

«Виїжджаю чоловіком.

Зустрічайте. Алла».

А у відповідь матуся:

«Змилосердся, нащо?

Висилаю тобі гроші,

Сядь на поїзд краще».

 

Зрозумілий візит

Коли у двір Омелька-діда

Уся посунула рідня,

То ясно всім: пішла провідать,

Бо вже зарізана … свиня.

Юрій Береза

 

 

Що і вчора

Якось директор запитав Федору:

– Що робите?

– Те саме, що і вчора.

– А вчора – що, Федоро моя мила?

– А вчора я нічого не робила.

 

Астрономічна цифра

Обідав у кафе «Міраж» Денис,

Стрункий офіціант рахуночка приніс.

– Це що, – йому Денис сердитим тоном. –

Рахунок мій, чи номер телефону?

 

Чому дорожчають яйця?

– Знов яйця подорожчали, Панкрате:

Чому б це – може хтось мені сказати?

– Тому, напевне, думаю, Лавріне,

Що на пальне полізли вгору ціни.

– Хіба ж, щоб курочці знестися у корзину,

Потрібно «клюнути» солярки чи бензину?

 

 

Право вибору

– Сусід ваш слабував, а як Хома тепер?

– Не мав на ліки грошей і тому помер.

– А як живе ваш кволий сват Дахно –

Він теж слабує, бідний, вже давно?

– Що лікар прописав, купив в аптеці дід,

Та з голоду помер – не мав уже на хліб.

 

Нюанс

– Ти став культурно, друже розвиватись:

В театрі бачив з жінкою, Панкрате...

– Це так, але дружині краще не казати –

Не треба їй про ці нюанси знати.

 

Недоперепив

– Чого трясе тебе в таку жару, Пилипе:

Чи чарки не знайшов, чи забагато випив?

Пилип за руку Власа ухопив:

– Еге, – шепоче, – недоперепив.

– Це як?! – від жаху Влас оторопів.

– Це більш, ніж міг, і менше, ніж хотів.

 

 

Дарунок до ювілею

– Півсотні літ невдовзі тещі, Гнате:

Що думаєш на свято дарувати?

– П’ять літ тому, як сорок п’ять було,

Відвіз її в якесь віддалене село.

Тепер планую до цієї дати –

Вернути тещу, хоч на день, до хати.

Роман Демчук

 

 

Ввічливий

– Встань, будь ласка, – до хлопчини

Пасажир звернувся, –

Нехай сяде й відпочине втомлена бабуся.

Кинув хлопець в карти грати

Й мовив без вагання:

– А чого мені вставати –

Це ж моя маманя.

 

На уроці географії

Хто нам скаже найточніше

Де на світі найтепліше?

Слово надали Катрусі:

– Під периною в бабусі.

Не розгубився

 

– У каструлю з молоком

 Миша впала! – зрік Юрко.

– Ну і що зробив ти, сину?

– Я кота в каструлю кинув.

 

 

Дисципліна

В класі виховна година

І гучно вчителька кричить:

– Ми часто кажем – дисципліна.

А що це значить поясніть.

– Ну, дисципліна – то це те, –

Зніяковівши каже Клава, –

Коли на нас ви кричите,

А ми на вас не маєм права.

 

 

Школяр – комбінатор

– Чом до школи ти, Павлуню,

Не приводиш маму й тата.

А затримуєш бабуню?

– Бо бабуня глухувата.

 

 

Навчила

– Бабцю, – каже внук Павло, –

Правди ніде діти,

Ви повчали, що за зло

Слід добром платити.

То ж давайте на кіно

Замість злої кари,

Бо розбив я вам вікно,

Вазу й окуляри.

Ростислав Солоневський

 

 

Ресторан-полігон

– Милий, де ти навчився так справно ловити мух?

– У борщі нашого ресторану, люба.

 

 

У буфеті

– Петре, навіщо так багато п’єш горілки?

– Щоб забути, Романе.

– Що, горе?

– Ні, розрахунок.

 

 

Понеділки не в рахунок

– Миколо, щиро запрошую тебе на своє шістдесятиріччя.

– Іване, тобі ж сімдесят?

– Десять років, друже, пішло на понеділки.

Салат пухом

– Петре, чому ти на жалобному обіді промовив, хай тобі, друже, салат буде пухом?

– Офіціанти небіжчика завжди просили підняти голову, щоб поміняти салатик.

Посадять

 

 

– Васильку, чому такий засмучений?

– Завтра, дядьку, мене посадять щонайменше на дев’ять літ.

– Куди і за що?

– В перший клас, за що – не збагну.

 

 

Оборудка

– Васильку, що батько робить?

– Відмиває гроші.

– Фінансова оборудка?

– Ні, будучи п’яний, впав у багно.

 

 

Імпортні воші

– Куме, що то біліє на вашій голові?

– Лупа.

– А чому вона ворушиться?

– Напевне, імпортна.

 

 

Неслух

– Петре, я чув, що ти зламав ногу?

– Уявляєш, Василю, вискочив вранці босоніж з хати до туалету, а на дворі ожеледиця. Послизнувся, впав, і ось гіпс.

– Я ж тебе попереджав, друже, не обрізай на зиму нігті на ногах.

 

 

Жаба душить

– Маріє, куди ідеш?

– До лікаря.

– Що сталося?

– Хочу слух притупити.

– Навіщо?

– Щоб не чути, як у сусідів ліжко рипить.

– В такому разі ватою вуха затули.

– Пробувала, так не чути, що вони там говорять.

 

 

Двері

– Підсудний, навіщо ви зняли двері з придорожнього туалету?

– Ваша честь, а що там красти!?

 

 

Не вигідно

– Петре, ти хотів би мати дві голови?

– Хай Бог милує, Іване.

– Чому?

– По-перше, не гарно, а по-друге – велика витрата горілки, та й печінка не витримає.

– В такому разі однією питимеш, а другою їстимеш.

– Ні, не хочу, мені вистачає макогона на одну голову.

Микола Кащук

 

 

Загублений слід

Уже четверту годину підряд шукали мисливці загублений слід. Терентій Невінчаний, ще молодий, але вже із солідним черевцем чоловік, блідо-зелений від злості, мордував знесиленого Пірата:

– Шукай, шукай, Пірат. Знайдеш – ковбасу отримаєш. Ось поглянь: копчена.

– Кинь, Терентію. Хай він нюхає, – мовив незадоволений бухгалтер Денис Гуля, показуючи на експедитора Гната Макуху.

– Хлопці! – схлипуючи, пропищав Макуха. – Винен я, тяжко винен. Захопивсь отим зайцем і не помітив, коли згубив.

– Шукай тоді, – серйозно сказав Терентій Невінчаний.

– Знайдеш – прощення буде. Ні – викинемо зі свого колективу, як старого чобота.

– Хлопці! – схлипуючи ще більше, сказав Макуха – знайду той проклятущий слід. З інфарктом ляжу, але знайду. Чекайте мене біля старої груші! – обернувшись, гукнув експедитор Макуха і зник у невідомому напрямку.

– Знайде, побачиш, що знайде, – солодко облизавшись, промовив Денис Гуля.

 – Чорта лисого буркнув у відповідь Терентій Невінчаний. – Бачиш, знову порошить. Замете слід – і пиши пропало.

 Мисливці замовкли. А десь далеко Гнат Макуха вперто шукав слід. – Ось тутечки. Ні, здається, там. Так і є. Слід! – Серце закалатало ще дужче. Гнат розмірковував далі: «З-під одного куща вибіг заєць. Тут я стріляв. Потім біг. Осьдечки відпочивав. Господи! А може?! Може, це не мій слід?..» Від цієї думки по всьому животі пройшов неприємний холодок. Відчув себе точнісінько так, як тоді, коли до них на базу приїхав старший ревізор. Гарячково наступив чоботом у слід. Зійшовся! Від щастя запаморочилося в голові. Уже недалеко. І ось, за кущем зимової калини, припорошена снігом, лежала... пузата мисливська сумка. Макуха мерщій відкрив її, нахилився і зі слізьми на очах довго гладив ніжні голівки «Старокиївської».

Леонід Куліш-Зіньків

№14 від 29 березня 2014 р. Категория: Літературна творчість, книги | Просмотров: 402 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]