П'ятниця

19.04.2019

09:18

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Спадкоємець Кобзаря

Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 року в селі Біївцях Лубенського району Полтавської області, в селянській родині. Цьогоріч йому виповнилося б ювілейних 80 літ. На жаль, обірвалося поетове життя у 28 років – 14 грудня 1963 року в Черкасах. Василь Симоненко прожив коротке, але яскраве життя, і запалив свою неповторну зорю на небосхилі нашої духовності. Його творчість засяяла в українській літературі яскравою зорею, яка й понині висвітлює вартісні скарби незборимого духу нашого народу. Найбільше захоплення його поезія викликала у молоді, бо вона зворушувала її глибоким проникненням у суть зображуваного, справжньою поетичною образністю і шевченківською безкомпромісністю. Ще за його життя в студентському середовищі з’явилася фраза: «Це – спадкоємець Кобзаря». 

Окремими виданнями вийшли поетичні книги Василя Симоненка: «Тиша і грім» (1962 р.), «Земне тяжіння» (1964), «Поезії» (1966), у перекладі російською мовою «Избранная лирика» (1968), «Лебеді материнства» (1981), «Поезії» (1984), «Народ мій завжди буде» (1990), «У твоєму імені живу» (1994), «Ти знаєш, що ти – людина» (2001); казки у віршах: «Цар Плаксій та Лоскотон» (1963), «Подорож у країну Навпаки» (1964); збірки новел: «Вино з троянд» (1965), «Півні на рушниках» (1992).

Твори його, напоєні високим життєстверджуючим оптимізмом, живуть і шануються людьми як дорогоцінне надбання духовної культури. Поета називають сурмачем доби, співцем сподіваної волі, символом епохи шістдесятництва, витязем української поезії, спадкоємцем шевченківських рис поета-революціонера. Будь-якої фальші позбавлені сказані ним слова: «Я хочу правді бути вічним другом». Творчість Василя Симоненка самобутня, непересічна і духовно невичерпна, бо йде від серця рідного народу. Вона глибинно мудра і прониклива. Кому небайдужа доля українського народу, того не може не хвилювати синівська любов поета до рідної землі:

Україно, ти моя молитва,

Ти моя розпука вікова…

Гримотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права.

Ради тебе перли в душі сію,

Ради тебе мислю і творю…

Хай мовчать Америки й Росії,

Коли я з тобою говорю.

Україна для Василя Симоненка – це рідна матір: «Маю я святе синівське право з матір’ю побуть на самоті». Саме тому її треба шанувати, берегти, цінувати, а коли на неї ворог зазіхне – мужньо боронити. На пам’ятнику поета викарбовано його слова: «Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину». У Василя так і написано: «Батьківщину», але справжні патріоти – борці за волю рідного народу, усе добре розуміючи, для себе часто (хоча би подумки) робили «уточнення»: «Вибрати не можна тільки Україну».

Поетичну збірку «Земне тяжіння» висунули на здобуття Шевченківської премії в 1965 році, але тоді компартійна влада все зробила для того, аби не удостоїти поета хоча б уже посмертно найвищою літературною відзнакою в Україні. Шевченківської премії творчість Василя Симоненка заслужено, справедливо удостоїли аж через 30 років – у 1995-ому. Ніяка не таємниця, що Василь Симоненко – перш за все поет національної ідеї. Саме ця ідея складає домінанту його поезії, що є моральним уроком, уроком громадської етики. У «Окрайцях думок. Щоденник» Василь Симоненко зізнається: «Як простір немислимий без духу, так поезія немислима без думки. Що то за простір, коли в ньому не можна рухатися? Яка то поезія, коли вона не мислить? Поезія – це прекрасна мудрість» (21.Х.1962 р.). І ще один запис – рівно через вісім місяців: «Холуйським реалізм не може бути. Є реалізм, якому служив Тарас Шевченко, є реалізм, що користується послугами Дмитерка. Різні речі! Не дмитерки – спадкоємці літератури. Вони живуть з неї, а не для неї» (21.VІ.1963).

Звісно, Василь Симоненко усім своїм творчим життям служив тому реалізмові, який сповідував геніальний Тарас Шевченко, тому витязя української поезії і вважають ідейним сподвижником та послідовником Кобзаря. У Василя Симоненка є чого вчитися нам усім. Завжди. Отож до його просторового обширу і вершин мудрості звертайтеся завше, а не лише в дні ювілеїв.

Олесь УНДІР,
член літературного об’єднання ім. Івана Маєвського

№ 4 від 24 січня 2015 р. Категория: Літературна творчість, книги | Просмотров: 302 | Добавил: Євгенія | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]