П'ятниця

26.04.2019

05:41

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Сповідь донечанки: чия це війна?

Цей матеріал, певною мірою, присвячений Міжнародному Дню мігранта, який, починаючи з 2000 року, щорічно відзначається 18 грудня. Враховуючи велике число міграції у світі, яке до того ж постійно зростає, Генеральна Асамблея вирішила проголосити День мігранта. Але в документі зазначено, що мігрант – це людина, яка свідомо та з власної волі перетинає державні або адміністративно-територіальні кордони. Героїні моєї розповіді далеко не з власної волі довелося подолати понад тисячу кілометрів і приїхати з самого серця Донбасу до Острога… 

 

Я вам розповім усе

Йдучи на зустріч з цією жінкою, я хвилювалась, як виявилось, не менше неї. Адже це лише на словах легко розпитувати як їй тут живеться, чи хоче додому, і як їй було там, в епіцентрі війни. Однак щирість і відвертість гості зі сходу України настільки мене здивувала й водночас зворушила, що захотілось поділитися з читачами нашої газети. Проте з етичних поглядів та міркувань безпеки, прізвище та ім’я героїні, рід діяльності вказувати не буду.

Моя співрозмовниця родом з самого Донецька (Ленінський район). У Острозі разом з дочкою вони тимчасово перебувають вже майже чотири місяці. Дочка навчається у випускному класі однієї зі шкіл нашого міста. З перших же слів жінка виявилась привітною, доброзичливою, усміхненою, хоча часто всміхалась зі смутком. Виглядає вона молодо і красиво, але стурбовано, з тривогою в очах.

– Я вам розповім усе, – з таких її слів розпочалась наша розмова. – Перші ознаки ймовірного початку війни можна було помітити ще весною, однак воєнні дії розпочались ближче до літа. На початку липня, як ви, мабуть, знаєте, захопили телевишку, внаслідок чого було повністю відключено українське телебачення. Хто мав кабельне, міг переглядати «Бізнес-канал», де інколи, випадково чи ні, «проскакували» українські новини. Потім і його відключили, повністю транслювалось тільки російське телебачення. Нам чітко говорили і показували, що це українська армія напала на Донбас.

За словами жінки, ні вона, ні її родичі спочатку не до кінця розуміли, чия це війна. По телебаченню говорили одне, однак деякі факти промовляли самі за себе.

– Коли стріляли, я сама хотіла розібратись, звідки лунають постріли. Згодом всі в нашому мікрорайоні чули, як знищувались українські боєприпаси. Ще Маріуполь був наш, а білборди патріотичного мотиву «Україна» уже були заплямовані та пошкоджені. Люди, які були налаштовані проукраїнськи, просто зникали. Так, з нашого під’їзду, зникло безвісти відразу 3 чи 4 людини. Війна почалася раптово і неочікувано. Пам’ятаю, як на роботі, куля влетіла прямо у коридор з людьми. Ми ходили, спали під кулями. Ціль була одна, незважаючи на постріли і падіння снарядів, – вижити.

Коли місце роботи жінки почали обстрілювати, усіх відправили у неоплачувану відпустку до закінчення війни. Залишатись практично в центрі військових операцій стало небезпечно і неможливо. Потрібно було готуватись до переїзду.

– В Росію я не збиралась принципово. Планувала тимчасово переїхати до Дніпропетровська. Виписала кілька номерів квартир з підходящою мені оплатою, які здавались в оренду. Підшукала кілька місць роботи, планувала працювати косметологом, навіть була записана на співбесіду.

Забравши дочку з Одеси, яка в період цих подій там відпочивала, жінка разом з нею прибула до Дніпропетровська. Почала телефонувати стосовно оренди житла. Як виявилось, квартири з вказаною ціною насправді коштували вдвічі, а то й втричі дорожче, орендатори вимагали платити наперед за кілька місяців. Як пояснив їй працівник агентства нерухомості, у зв’язку з подіями в країні, ціни на житло зросли у два-три рази. Чесно кажучи, неприємно дивує та ситуація, що жителі заходу готові безкоштовно селити і допомагати тимчасовим переселенцям, натомість сусіди східних областей, де відбувається АТО, втричі піднімають ціни на житло і наживаються на біді своїх же братів і сусідів.

Звичайно, що жінка таких грошей не мала. Як пригадує моя співбесідниця, вона разом з дочкою і з 5-ма здоровенними сумками залишилась одна на вокзалі у Дніпропетровську, без роботи і житла.

– Стояла одна-однісінька, без будь-чиєї підтримки чи натяку на допомогу, сльози навертались на очі. Назад повертатись – ніяк і нікуди, куди далі – не знала.

Тоді її виручила подруга, яка теж родом з Донецька, з її району, але на той час тимчасово проживала у Львові в знайомих. Приятелька найближчим часом мала переселятись, на вибір їй запропонували два міста, де вона змогла б знайти тимчасове житло: Самбір Львівської області та Острог. Таким чином, обидві донечанки 31 серпня прибули в наше місто.

 

Будеш тепер бандерівкою…

Ректор Острозької академії виділив вимушеним переселенцям з Донбасу житло, управління праці та соціального захисту населення виконкому Острозької міськради та міськрайонна організація ТЧХУ, особливо її голова Людмила Швець, допомагали їм, чим могли: надали продукти харчування, деякий одяг та інші необхідні речі, за що моя співрозмовниця безмежно і безустанно вдячна їм. Також Ігор Пасічник дозволив для її дочки безкоштовно відвідувати курси з підготовки до ЗНО в Острозькій академії. По правді кажучи, жінка і погодилась на цей діалог, аби подякувати, хоч і анонімно, але від щирого серця усім, хто їй допоміг.

Оскільки гостя зі сходу має вищу освіту і досвід праці, їй запропонували звернутись в одне з підприємств Острога, де і оформили пізніше на роботу. За словами жінки, вона зі своєю професією чи, швидше, посадою, не так вже і була потрібна тому закладу, однак він був дуже потрібен їй. І вона безмежно вдячна, що їй «викроїли» ту ставку і дали можливість заробляти собі і дочці на прожиття.

– У перший день, коли прийшла на роботу, очільник закладу сказав: «Будеш тепер бандерівкою», на що я різко й з острахом відповіла: «Ні, не буду». Пізніше я зрозуміла, що це був жарт. Але наскільки просякнута наша психологія тією ідеологією, яку нам нав’язали, тієї інформаційною пропагандою, яка будує ворожнечу між сходом і заходом. У мене вдома, коли звучить слово «бандерівець», відразу постає страх і якась незрозуміла ненависть, не тому що «бандерівець» поганий, насправді ж ми не знаємо, який він, а тому що нам так нав’язали. Нас так вчили. Століттями ламалась психологія східного і західного українця.

Так само, коли дочка жінки у перший день повернулась зі школи, найперше, що вона сказала: «Мама, а тут історію не так викладають, як у нас». Як розповідає жінка, на сході України дуже бояться Правого сектору.

– У нас вважають, що тут, на заході, східняків ненавидять, якщо ти заговориш російською, тебе можуть убити, що тут усі носять зброю, ходять з ножами і готові напасти на тебе в будь-яку хвилину. Це все брехня, омана, дезінформація, в якій винні ЗМІ та влада. Ви, наприклад, вважаєте, що в Донбасі – всі бандити. Певною мірою, доля правди тут є, адже усі підприємства Донбасу очолюють ті, хто знаходиться або знаходився при владі. Там часто трапляються порушення, крадіжки. І навіть тут, в Острозі, я постійно з огляданням очікую, що мене мають десь обманути, що люди, з якими я працюю, неодмінно захочуть зі мною посваритись, що хтось буде зі мною щось з’ясовувати. Натомість, колеги по роботі приносять їжу, овочі, фрукти, одяг, турбуються, чи всього у мене достатньо. У вас тут по-іншому, люди привітні, спокійні, доброзичливі, й можуть просто так, безкорисливо, тобі допомогти.

За словами героїні, проблем з острожанами взагалі немає жодних, усі проблеми – з донеччанами:

– Ми самі винні у своїх проблемах. Ті рокові вибори (маються на увазі вибори януковича) – теж заслуга донеччан. Адже тоді за голос роздавали мобільні телефони, каструлі, цукор, гречку та ін. і донеччани куплялись на них. Люди продають своє майбутнє за дрібні матеріальні речі. На роботі в Донецьку до мене прийшла жінка і чесно розповідала, як її син-наркоман воює на стороні ДНР за 300 доларів, мовляв «Єму всьо равно в кого стрєлять», – розповідає мешканка Донецька.

Гірко з цих слів, бо виходить, що ми не тільки продали своє майбутнє, а й купили собі війну.

 

Вірять, що війна скоро закінчиться

Звичайно, моя співрозмовниця і особливо її дочка дуже сумують за рідним домом, хотіли б на Новий рік повернутись, але розуміють, що зараз це неможливо. Вдома залишились її батьки. Жінка дуже сумує за ними, спілкується в основному через Інтернет з допомогою програми «Скайп». По телефону – мало, бо зв’язок постійно прослуховується, коли говорять – чути різні скрипи, обривання, невідомі «пікання». До того ж, вона дбає про їхню безпеку. Адже вдома не всі зрозуміли її від’їзд, деякі знайомі вважають її зрадницею, або й ворогом. Морально переживати це все досить важко, однак назад вороття нема. Потрібно чекати, коли скінчиться війна, і сподіватись на зміни у сприйнятті всього «українського» на сході.

Батько жінки ще ходить на роботу на завод. Він каже, що в районі дуже побільшало «бородатих». Сепаратисти теж часом пропонують якусь допомогу мешканцям, але її батьки принципово відмовляються від неї і не беруть. Постріли, падіння снарядів, вибухи, – усе це ще триває. Але батьки не можуть полишити дім, оскільки потім не буде куди повертатись. Квартири і будинки, люди з яких виїхали і залишили без нагляду, уже захопили. Місцеві, як це не страшно звучить, звикли до війни, в них зараз одна ціль – вижити.

На думку моєї співрозмовниці, мирним шляхом цю ситуацію не розв’язати. Вона, як і ми, чітко усвідомлює, що хтось «зверху» дуже зацікавлений, аби схід і захід України вічно ворогували, аби між ними пролягали не тільки Дніпро, а й ненависть, неприязнь, розбіжності та ворожнеча. Інакше як пояснити, чому постійно тривають непорозуміння між сходом і заходом, чому там нас відверто недолюблюють, а ми тут не завжди їх поважаємо? Чому постійно існує їхня і наша правда, але немає спільної української єдиної правди і єдиної історії?..

Хочеться вірити, що ця війна скоро завершиться, і разом з нею закінчаться будь-які конфлікти, незгоди та ворожнеча між заходом і сходом. Україна – єдина! 

Євгенія ПОЛІЩУК

№51 від 13 грудня 2014 р. Категория: Люди і час | Просмотров: 315 | Добавил: Євгенія | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]