Неділя

21.04.2019

21:15

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Справжні лікарі, заручені з музикою
У цій родині медики в четвертому поколінні. Авторитет і довіра – це те, що завжди відрізняло ставлення острожан до лікарської династії Матюків: в недалекому минулому Григорія Антоновича, Миколи Григоровича і сьогодні Сергія Леонідовича. Їх безвідмовність і готовність прийти на допомогу хворим в будь-який час – аксіома, те, що передається генетично. Як, напевне, і любов до музики...


Патріарх стоматології

Він був єдиним вихідцем із села на факультеті стоматології Київського медінституту. Уродженець села Лебедин Бориспільського району Київщини Григорій Матюк завжди мав жагу до знань, багато читав, тому у вуз вступив з першого разу. Тоді у нього навіть сорочки не було – лише манішка, адже в передвоєнний час у магазинах займали чергу з вечора аби придбати елементарний одяг. Закінчити вуз не дала війна, після якої його направили працювати в Гощу. Там у них з дружиною Ангеліною Василівною і народився старший син Микола. До речі, дружина і її матір були акушерками. Молодший син Леонід народився вже в Острозі, куди Григорій Антонович був призначений завідуючим райздороввідділом – про це пише Р. Шпізель у книзі «Нариси з історії медицини Острога». Посада вимагала вищої освіти і чоловік ще 2 роки вчився стаціонарно, закінчуючи вуз. Звичайно, сім’я була не в захваті від цього. Вже працюючи головним лікарем району, Григорій Матюк добився в Міністерстві охорони здоров’я згоди на будівництво типового приміщення Острозької ЦРЛ (сьогоднішня будівля). Лікарня була введена в експлуатацію в 1973 році. Більше 15 років трудився він головним лікарем Острозької стоматполіклініки.

– Григорій Антонович дуже любив свою роботу і багато чому навчив своїх послідовників – Юрія Баштового, Галину Космацьку, – згадує його улюблена невістка Раїса Матюк. – Людяністю і професіоналізмом він заслужив авторитет у всій області, недарма його називали патріархом стоматології. Головний стоматолог Рівненщини Михайло Басюк, вітаючи його з 80 річним ювілеєм, говорив: «В Україні не має аналогів, щоб у такому віці фахівець з стоматології працював на такому рівні». До нього приїжджали консультуватися звідусіль. Адже він брався за такі складні речі, з якими сьогодні направляють в Рівне – наприклад, шинування щелепи. Ще в 90 років він робив людям протези, а сам у 92 мав усі свої зуби. Колись одна бабуся прийшла до нього і просить: «Лікарю, зробіть мені такі протези, як у вас». Інший пацієнт якось прийшов порадитись, перед тим, як поставити металокераміку. А Григорій Антонович йому і каже: «Навіщо ж заради грошей спилювати 3 зуби на конус? Це ж для власного заробітку лікаря треба, а не вам». Він не розумів, як можна гроші ставити вище здоров’я пацієнтів.

Раїса Володимирівна з особливою теплотою розповідає про батька. Каже, що у них були дуже довірливі і близькі стосунки. Щоб вона могла вийти на роботу з декрету, заради меншого онука Антона Григорій Антонович пішов працювати на півставки. А коли їй випала нагода поїхати в Болгарію по путівці, він без вмовлянь погодився доглядати онуків.

Напевне, його сумлінність і відповідальність передалася обом синам генетично. Старший вчився в музичній школі по класу фортепіано, закінчив Львівський медінститут і став нейрохірургом. Хорошим нейрохірургом, адже до нього в Київський інститут нейрохірургії їздили консультуватися, лікуватися багато острожан. Він, як і батько, був весь у роботі, – продовжує Раїса Володимирівна. – Мій чоловік, Леонід Григорович, віддав життя музиці. Хоча думаю, якби він став лікарем, теж би був професіоналом...


За сина дякують мамі

Так сталося, що обидва сини Григорія Антоновича померли у віці 62 роки. Але „дружбу” з музикою продовжили обидва сина Леоніда та Раїси Матюк – Сергій та Антон. Молодший закінчив Острозьку академію, старший Сергій пішов дідовою медичною стежкою – закінчив лікувальний факультет Тернопільської медакадемії. Зі своєю дружиною Оленою, нині лікарем-трансфузіологом Рівненської станції переливання крові, вчився в одній групі. До речі, її брат та сестра теж медики.

– Коли Сергій вчився в Тернополі, ми його чекали в кінці тижня. Повертаємось з чоловіком з роботи і думаємо: „Приїхав чи ні?” І тут чуємо в під’їзді звуки фортепіано – є!, – згадує Раїса Матюк. – Заходимо, а він тільки зняв в коридорі черевики і до інструменту, така жага в нього була до музики! В Сергія абсолютний слух і він прекрасно імпровізує. Музика для нього – не просто хобі.

Сергій Леонідович працює в Рівненському обласному спеціалізованому диспансері радіаційного захисту населення (чорнобильська лікарня). Там особлива категорія пацієнтів – постраждале від аварії на ЧАЕС населення і хірургу щодня доводиться бачити, як молодшає онкологія.

– Усе впирається в матеріальне – не всі потребуючі з північних районів можуть поїхати на обстеження в Рівне, та і в нас фінансування урізане, – розповідає Сергій Леонідович. – Наймолодший пацієнт, якого довелося оперувати, був з 1981 року народження.

Цікавлюсь, чи пам’ятає лікар свою першу операцію? Так, її він проводив разом з Ярославом Жалобним в Острозі. А найдовша операція тривала 8 годин. Попри труднощі, Сергій Матюк жодного разу не розчарувався і не пошкодував про вибір професії. Каже, що працює в хорошому колективі, де керівництво дбає про хворих, персонал. Має він і свій погляд на реформи у галузі:

– Сімейні лікарі – це добре, але ця окремо вирвана з контексту схема не адаптована до наших реалій. Бо курси, якими терапевтів перекваліфіковують у сімейних лікарів, не дають належного рівня підготовки. Це поверхнево, – переконаний співрозмовник. – Адже сімейний лікар має бути і лаборантом, щоб взяти кров у хворого, і педіатром, і акушером. Погано, і те, що задля оптимізації в галузі, вивільнення коштів закривають дільничні лікарні. Деякі з них на периферії, як кажуть, можуть загнати за хмари і міські. Зрештою, все залежить від особистості самого лікаря. Він не повинен дивитися на хворого, як на джерело поповнення свого гаманця. Маєш сумніви – проконсультуйся, перестрахуйся, бо ж головний принцип лікаря – не нашкодити.

Саме такими підходами і керується в професійній діяльності Сергій Матюк, саме тому робота продовжується і вдома, саме тому його телефон ніколи не вимикається.

– Він ніколи нікому не відмовляє, консультує і в питаннях педіатрії інших, – розповідає дружина Олена Матюк. – Часом люди хочуть просто, щоб він був присутній, коли хтось захворіє. Адже в медицині нині важко і хворим, і лікарям. Тому люди і шукають таких, як він. Інколи, як кажуть, просто палицю перегинають, звертаючись за дрібницями. А ще шукають Сергія через Раїсу Володимирівну. Їй часто дякують за сина.


«За щоб не брався, все виходить»

Запитую Сергія Леонідовича, що допомагає відновлюватись, релаксувати після складних операції, стресів.

– Раніше більше часу було для спорту, зараз раз в тиждень граємо у волейбол. Щотижня приїжджаємо до мами, займаюсь городом. Колись цю справу дуже любив батько, – відповідає він.

– А як часто берете в руки скрипку, музикуєте вдвох із сином? – питаю, згадуючи чудовий минулорічний вечір пам’яті, де батько із старшим сином Грицем грав дуетом.

– Частіше граю, коли просять, а з сином нечасто, – відповідає він, а з сусідньої кімнати доноситься „Полонез” Огінського. Його виконує 13-річний Гриць. Він відмінником закінчив 6-ий клас Рівненської української гімназії. До речі, там до війни вчилася і прабабуся Гриця, дружина Григорія Антоновича.

– Гриць не ходив у музшколу, він захотів навчитися грати на фортепіано і дуже легко нам це вдалося, – не без гордості згадує Раїса Володимирівна. – Він ідеальний самоучка. Якось ми ходили на концерт, який давали оперні співаки італійською мовою. Йому дуже сподобалось, а сучасна музика, реп Гриця не приваблює, тобто у нього вже сформована прихильність до класики.

– За щоб Гриць не брався, у нього все виходить, має хорошу пам’ять, – додає мама Олена. – Спорт, іноземна, танці – усі викладачі говорять, що в сина є перспективи в цих напрямках. Він дуже спокійно почуває себе на виступах, перед аудиторією.

– А ви б хотіли, щоб Гриць чи менший Дмитрик продовжив медичну династію? – запитую батька.

– Син вже асистував мені на перев’язках, але яку професію обрати вирішуватиме сам, – відповідає Сергій Матюк.

– Чи є у медичній сім’ї якісь табу в харчуванні? – цікавлюсь і чую відповідь від бабусі:

– Коли Грицю було 8 років, ми були на морі і онук каже: „Бабусю, он хлопчик п’є зафарбовану водичку”. От такі табу, а ще він тоді мене попросив „один раз купити найшкідливіше – чіпси”. Я і купила. Лікарська дитина дивиться передачі про шкідливі продукти по СТБ, сам купує продукти на ринку.

Здорові традиції сім’ї Матюків – не лише море, теплиця, гантелі, які передалися Грицю від дідуся. Це і родинна повага, взаєморозуміння, які щоденно звучать музикою любові.

Олена ТОЛОЧИК
Просмотров: 789 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]