Неділя

21.04.2019

21:40

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Тому що не кохала
Після тридцяти восьми років розлуки вони випадково зустрілись, немов доля вирішила знову роздмухати давно згасле вогнище кохання. Ходив Петро на ринку в обласному центрі між рядами столиків у пошуку краму, замовленого дружиною. Йому, трохи незібраному чоловікові, доводилось нелегко в гамірній юрбі. Зазвичай, не звертав уваги на продавців за прилавками. Але в той момент якась невідома сила примусила його на секунду зупинити погляд на жінці, яка стояла навпроти за столиком. Він закляк, остовпів: чи то від здивування, чи то від зустрічі, про яку не гадав навіть у глибині душі. Побачив ту, яку так полум’яно кохав і яка так рішуче покинула його колись. Відчув зливу почуттів. Давно пригоєна душевна рана ще з більшою силою дала про себе знати. Він не думав, що ця випадкова зустріч після довгої розлуки, знову завдасть душевного болю. У першу мить від несподіванки не зміг промовити й слова. Тільки згодом, опанувавши себе, заговорив з нею...

Відслуживши трирічний термін в армії, Петро повернувся у своє рідне село струнким змужнілим юнаком. Не одна дівчина задивлялася на нього замріяними очима. Але з першого ж погляду він обрав юну випускницю школи – Марійку. Навіть будучи трохи сором’язливим, швидко знайшов підхід до неї. Їм потайки заздрили не одні, вважаючи ідеальною парою.

Батьки і друзі думали, що все йде до весілля. Промайнуло літо. Марія поступила до технікуму в обласному центрі, а Петро, після того, як його спроба поступити до інституту провалилася, влаштувався на роботу в колгосп. З тих пір їх зустрічі стали рідшими, тільки у суботу і неділю. Інколи парубкові також вдавалось вирватися до міста, щоб передати домашні гостинці для нареченої побачитися. Від розлуки у хлопця тільки росло, міцнішало кохання до своєї обраниці. Пройшло небагато часу і він помітив, відчув серцем, що їхні взаємини чомусь холоднішають. Вже не так весело щебетала Марійка, менше розповідала про своє навчання та розкривала невеличкі дівочі секрети, як це було раніше. Розмову про одруження, ніби випадково, старалася переводити на щось інше. Думав, вона просто дорослішає, турбується про своє майбутнє, тому терпляче чекав, старався допомагати.

Наближалося літо, напружена робота у полі вдень і підготовка до екзаменів ввечері відбирали у нього весь час. Прагнув не відставати від неї – здобути освіту також. І тут, як грім серед ясного неба стали для нього слова Марії: «Вибач, але я виходжу заміж». Здалося, що земля попливла у нього під ногами, не зміг одразу повірити почутому. Але тон, яким це було сказано, підка­зав, що це правда. У голову приходило різне: від думки, щоб зустрітись з її обранцем і поговорити по-чоловічому, до вмовлянь, зрештою, навіть якийсь подвиг здійснити, щоб переконати Марію у своєму чистому почутті. Але марним все це було. Розгубився, впав у розпач, пропав інтерес до роботи та підготовки до вступних іспитів. Старенька мати та друзі, як могли, втішали хлопця, мовляв, не одна вона на світі, знайдеш ще кращу. Але сердечну рану залікувати не так легко.

І все ж, час лікує рани. Того року таки сталося диво – Петро легко поступив до бажаного навчального закладу. Невдовзі, через рік, одружився із своєю однокурсницею. Після закінчення вузу по розподілу потрапив із дружиною далеко від свого дому, де народився. У рідне село, після смерті матері, не навідувався зовсім і нічого про Марію не знав. Першого міцного кохання не забув. За щоденними клопотами воно було десь глибоко приховано, чекаючи часу, щоб винирнути із схованки. І ось неждана зустріч. Серце стискав якийсь особливий біль, чи то від втрати бажаного чи то від недосяжності колишньої мрії. Розумів, що тепер, як і колись, змінити нічого не може.

...Говорили довго і про різне, як давні друзі. Марія поводилася так, ніби між ними ніколи нічого й не було. Лише десь в глибині душі відчувала, що завдала сильного болю Петрові. Життя її склалося невдало. Було там два одруження і розлучення, спогади про їх зустрічі, надія на нову. Правда, мріючи про це, вона навіть собі боялася зізнатися, що не кохала Петра. Прощаючись, він хотів спитати, але не зміг цього зробити, чому так рішуче порвала з ним? Про те відповідь і без цього знав: тому, що ніколи його не кохала...

Іван ПАВЛІВ
Просмотров: 350 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]