Неділя

21.04.2019

21:36

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Тридцять років у друкарській справі
Тетяна Курято є одним із ветеранів ТзОВ «Острозька друкарня». Вона бачила розквіт друкарні, її занепад і теперішнє повільне підняття з колін. А ще – через її руки з 25 жовтня 2003 року пройшов майже кожний номер нашої газети.

Родом Тетяна Гнатівна із Дубровицького району. Навчаючись у місцевій Берестянській школі, паралельно вчилася на курсах секретарів-друкарок у Сарнах. І коли не поступила до обраного вузу, пішла працювати у районну газету «Поліський маяк». Редакція і друкарня були поряд. Дівчина часто бувала там, спостерігала за роботою друкарів. Найбільше сподобалось їй у наборному цеху. Після року роботи Тетяні Пінчук дали направлення до Львівського поліграфічного училища № 58. Навчаючись там, проходила практику у Володимирецькій друкарні і сподівалася, що після закінчення училища буде працювати недалеко від батьківського дому.

Отримавши червоний диплом, молодий спеціаліст прибула у Рівне на розподіл. Просилася ближче додому, але на півночі області вакантних посад за профілем уже не було. Натомість дівчину дуже наполегливо «агітували» їхати в Острог. Тодішній директор Острозької друкарні обіцяв гуртожиток, але їхати у наше місто їй не хотілося. Та все ж 12 липня 1982 року для Тетяни Пінчук стало першим трудовим днем у приміщенні, яке тепер належить ТзОВ «Острозька друкарня». Там вона трудиться безперервно до цього часу. А гуртожитку тоді не дали, довелось спочатку жити у готелі, а потім підшукала собі недорогу кімнату, де мешкала ще з 5 ученицями місцевого ПТУ.

До 1987 року Тетяна Гнатівна трудилася у наборному цеху. Пригадуючи перші кроки на новому місці, каже, що знання в училищі здобула ґрунтовні, особливої опіки не потребувала. Керівництво друкарні на перших порах приглядалося до нового працівника, коли зрозуміли, що вона добре знає свою справу, пунктуальна, доручали молодому спеціалісту як прості завдання, так і складніші.

У 1980 роках, на початку 90-х виробниче життя на Острожчині було бурхливим – у кожному великому і середньому селі був колгосп, працювало чимало промислових підприємств, установ, організацій. Для всіх них, а також партійних організацій, влади потрібна була бланкова продукція, різноманітні книги обліків, вітальні листівки, грамоти. Про комп’ютери із принтерами тоді ще ніхто нічого не знав – тож друкарня мала дуже багато роботи. Газета «Зоря комунізму» виходила тричі на тиждень – також неабияк завантажувала роботою. Її Тетяна Гнатівна верстала із 1987 року. Спочатку було важко, бо раніше не займалася цією справою. Але з допомогою колег, досвідченого відповідального секретаря газети Всеволода Горопахи, маючи велике бажання освоїти нову професію, жінка швидко її опанувала і незабаром стала однією з кращих у своїй справі.

Сьогодні додрукарська підготовка газет здійснюється в редакції на комп’ютерах. А до кінця 90-х ця робота виконувалась лише у друкарні. Дрібний текст набирали на спеціальній машині – лінотипі, до речі, один з них встановили біля входу у друкарню, як пам’ятник. Заголовки, рубрики складали із готових літер вручну, як і бланки та іншу спеціальну продукцію. Для наборщика, верстальника газети необхідне було вміння читати дзеркальне відображення і весь макет формувати, так би мовити, перевернутим. Така була технологія, звісно, коли робився відтиск – все ставало на свої місця. Кожна коректорська правка у стрічці колонки виливалась заново свинцем. Верстальник зобов’язаний був знайти її і правильно замінити. Часто траплялося так, що останню правку в газеті не довіряли машині, а збирали вручну, щоб уникнути помилки. Якщо тексту забагато, вже у друкарні, скорочували його, якщо замало – спеціальними вставками – шпонками розширювали міжстроковий інтервал. А кліше фотознімка виготовлялось заздалегідь у редакції і зменшити його чи збільшити не було змоги. Процес був значно складніший, ніж тепер і робота дуже відповідальною, але Тетяна Гнатівна і її колеги з нею добре справлялися. Про це і нині з вдячністю згадують колишні газетярі.

У середині 90-х почався економічний занепад. У той час друкарня не зуміла придбати офсетне обладнання і також опинилася у скруті. Спочатку «Життя і Слово», а потім «Замкова гора» перейшли на тиражування у Здолбунів, бо високий друк вже не задовольняв якістю і ціною редакції. Початок століття був дуже важким. Тоді друкарі отримували копійки за роботу, ще із значними затримками, взимку працювали без опалення, але всіляко намагались вижити, виконуючи лише дрібні замовлення.

Після того як у 2003 році власником друкарні стало СП «РST-Україна», було придбано офсетне обладнання. Тетяна Гнатівна змушена було освоювати нову професію – насвітлювальника поліграфічних пластин. З середини 2003 року майже все, що випускало підприємство, і наша газета в тому числі, проходило через її руки. Та цим не обмежується її праця – ще доводиться зшивати книги, робити палітурки, складати газети, нумерувати бланки та багато іншого. Молодші колеги, адміністрація друкарні, ветерани підприємства поважають Тетяну Гнатівну за професіоналізм, знання своєї справи, любов до професії, готовність прий­ти на допомогу.

Напередодні Дня працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження колектив газети «Замкова гора» вітає сьогоднішніх продовжувачів справи Івана Федорова із професійним святом. Шановні партнери, бажаємо вам міцного здоров’я, щастя, натхнення, процвітання підприємства, успіхів у роботі, багато клієнтів та гідної зарплати.

Іван ГЛУШМАН
Просмотров: 596 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 5.0/5
Всего комментариев: 5
5 Валентина Федорівна  
Зі знанням справи написано. Видно автор і сам працював, коли газета друкувалася у тій друкарні. Але є невелика неточність. Останні строчки все таки набирали на лінотипі. Тоді лінотипіст виймав з машини літери і перевіряв, а вже тоді виливав у металі, так вдавалося недопускати помилок в останній правці.

4 редактор  
Удачі вам, Олексій Петрович!

3 читачy  
Мене звати Олексій Петрович, живу і працюю у Львові, раніше жив і працював у Радехові. В тамтешній друкарні працював з 20 років, трудовий стаж - 11 років. У нас був гарний колектив, дружній, було багато роботи, а з 90-х років і наша друкарня занепала, замовлень майже не було. Ось і звільнили мене... Тепер я підприємець, з поліграфістами спілкуюся рідко. На ваш сайт потрапив з однокласників. Стаття сподобалась

2 редактор  
Дякую за добрі слова, шкода, що ви не представились.

1 читач  
класно написано. колись і я працював у друкарні при високому друці... ожили і в мене спогади. це і моє професійне свято, хоч уже не працюю у поліграфії років 10...

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]