Середа

24.04.2019

19:37

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Творці дивосвіту – вони серед нас (Слово про товариша)
Певне, ніхто не заперечуватиме того, що будь-який люд­ський доробок (звісно, з добром, а не злом в основі) може наближатись, а то й межувати з витвором мистецтва. Йдеться не тільки про творчі професії. Нашу увагу завжди привернуть до себе особливі з багатьох подібних, бо виконані з «фантазією», – швейний виріб, меблевий комплект, ковальська композиція в металевій огорожі, вишиванка на полотні, несподівані імпровізації з природного матеріалу, навіть той же смачно-пресмачно приготовлений обід і багато інших речей з ознаками справжньої творчості. Їх автори часто не мають спеціальної фахової підготовки, зате вони носять в собі Божу іскру. А коли ще вона поєднана з належною загальнолюдською культурою, умінням образно мислити, премудростями технології, що дає вища освіта, то така людина стає справжнім творцем у будь-якій справі.  

У цьому руслі хочу сказати добре слово про давнього колегу і товариша Володимира Защика (фото на 1 стор.). За фахом він – вчитель фізики і трудового навчання. Вже близько сорока років трудиться в Острозькій спеціальній загальноосвітній школі-інтернаті І-ІІІ ст. Викладає столярну справу. Сказати про нього: висококваліфікований учитель – це ще не все сказати. Він творчий фахівець, і його досконала предметна педагогіка часто і несподівано поєднується з такими творчими проривами, які зримо розширюють і збагачують фах. Учитель не тільки успішно прищеплює дітям знання і навики з трудового навчання, вчить сприймати світ у його первозданній красі, вчить одухотвореному баченню предметів навколишнього середовища. Притому робить це не шляхом голослівної, хоч і цікавої, риторики, а численними спільними витворами власних і дитячих рук, таким чином подвоюючи питому вагу навчально-виховного ­процесу.

Фактів для підтвердження вище сказаного за багаторічну працю Володимира Петровича хоч відбавляй. Почати хоча б з того, як продумано, зручно й естетично оформлене його «господарство» – корпус трудового навчання: навчальний клас, столярна майстерня, прилягаючий простір перед будинком. А скільки різноманітного унаочнення уроків, виготовленого в майстерні, можна знайти в запасниках вчителів-предметників, виробів сценічного реквізиту для проведення масових заходів у шкільному актовому залі! Під час принагідних відвідин інтернату обов’язково завітайте на постійну виставку учнівської творчості у третьому корпусі і зупиніться біля стенду трудового навчання. Експонати столярної майстерні по праву заслуговують місця і на столичному подібному вернісажі. «Петрович треба те… треба інше…» І ніколи жодного заперечення чи відмови. І це поряд з тим, що неухильно виконується навчальна програма з предмету, а випускники спецінтернату успішно поповнюють трудовий колектив Рівненської меблевої фабрики Українського товариства глухих.

У залі колишньої шкільної їдальні (нині вона в новому корпусі) й досі висить на стіні писаний олією ще в далекі 70-ті осінній пейзаж – такий собі глухий куток бору в багряному вбранні. Це копія з відомої картини, виконана з маленької кольорової репродукції. Ще не знаючи, чия це робота, сприймаєш полотно з великою мірою довіри до рівня його художньої досконалості. Внизу картини маленькі ініціали «В.П.О.». Виявляється, розшифровуються вони як «Володимир Петрович, Петро Олексійович», тобто Защик і Юхніч (нині покійний вчитель фізики, теж невтомний ентузіаст і аматор у творенні естетичного обличчя школи-інтернату). Сьогодні для вже значно поріділого ряду ветеранів більше як 70-осібного педколективу, цей пейзаж зайвий раз нагадує те гідне подиву багатство і різноманіття художнього оформлення класів, кабінетів, зовнішніх стін інтернату, що було характерне для тієї пори і далеко виходило за рамки обов’язкової тоді офіціозної наочної агітації. Володимир Петрович – один із ще працюючих ветеранів, до того ж, в силу вродженого художнього чуття, найактивніший учасник того пам’ятного дійства.

Мене завжди дещо інтригувала одна риса цього художнього чуття. За багато років він написав для різних потреб сотні різноманітних шрифтових композицій. Провівши поглядом кожне слово, сторонній художник-знавець міг би в якомусь місці віднайти «брак» (невідповідність шрифтовим законам, порушення об’ємності літер, тощо), благо, оформлювач такі декоративні роботи виконує швидко, не особливо приглядаючись. Та, на диво, композиція притягує до себе увагу глядача, радує око і, в цілому, сприймається бездоганно. В цьому, певно, й заключається вроджене чуття міри, художнього такту, яких не завжди навчить і вуз.

І на закінчення ще один, найсвіжіший, аргумент. Нині, завдяки цілеспрямованим зусиллям, в першу чергу, директора Галини Лебідь, школа-інтернат для дітей з вадами слуху приведена в зразковий порядок до такої міри, що стала місцем проведення заходів серед інтернатних установ області. Завершена і устаткована добудова навчального корпусу, масштабні опоряджувальні роботи на подвір’ї закладу стали вінцем кращого на Рівненщині навчально-виховного комплексу. Як відомо, загальноосвітня школа здавна вважається палацом знань, горнилом формування юних переконань і характерів, пізнання чудес дивосвіту. Не оминає школу і світ казок, який знаходить тут своє продовження після материнської колиски. Саме тому дирекція закладу підтримує ініціативу Володимира Защика вибірково помістити на зелених газонах шкільного подвір’я казкових героїв, як слушний додаток до подвірного дизайну. Він зобов’язався їх виготовити в позаурочний час разом із учнями, і таких помічників для здійснення цікавого задуму набралося вдосталь. Треба було бачити, з яким захватом юрмились вони біля вчителя, виконуючи допоміжні роботи, а до деяких їхніх підказок і зауважень довелось і прислухатись. Все робилося з доступних підручних матеріалів і більшою частиною в холодну зимову пору.

А коли зблиснуло весняне сонце і зазеленів моріжок, обабіч мощених алей на просторому подвір’ї вишикувались герої казок і народних повір’їв (на фото). Помістити всі знімки, на жаль, не дозволяє газетна площа, тому, проходячи мимо, зверніть в інтернатні ворота і пройдіться казковим дивосвітом, подумки привітавши невсипущого вчителя трудового навчання.­

Крім основного фаху, який заполонює душу і відбирає левову частку часу, у побуті Володимир Петрович – столяр-краснодеревник, який вміє виготовити вишукані меблі, і обов’язково з «родзинкою», на будь-який смак. Врівноважена і напрочуд скромна людина, котра якось обходиться в житті без окриків і роздратувань, а випадкових нападників обеззброює доброю усмішкою і спокійним голосом. Творчість випромінюють великі і по-своєму красиві робочі руки, коли в них не тільки рубанок, а й рожковий ключ, чи кельма, чи зубило. Автор цих рядків теж 30 років праці віддав школі-інтернату, де останній десяток літ (уже пенсіонером) вів дитячу студію образотворчого мистецтва. Тож за такий час мав добру нагоду порадуватись за колегу і товариша.

Сьогодні Володимир Петрович, хоч теж уже в «осінньому» віці, але ще «во­ює». І дай, Боже, йому доброго здо­ров’я і творчого «дригу» отак «повоювати»­ в оновленій красуні-школі ще до 70-ти з добрим гаком!

Володимир ОЗИМКОВСЬКИЙ,

м. Острог
№ 29 від 20 липня 2013 р. Категория: Люди і час | Просмотров: 405 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]