П'ятниця

19.04.2019

09:28

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Воскресіння Ісуса Христа у християнському мистецтві
Найбільше християнське свято Пасха – Воскресіння Ісуса Христа. Якщо старозавітна Пасха нагадує про звільнення євреїв від єгипетського рабства, то Пасха новозавітна знаменує звільнення всього людства хресними муками Спасителя від рабства у диявола і смерті, дарування нам можливості досягнути життя вічного.   

У 1 посланні до коринфян апостол Павло писав: «…наша Пасха – Христос, за нас у жертву принесений». За важливістю благодіянь, одержаних нами через страждання, смерть і Воскресіння Христа, Пасха є Празником празників і Торжеством із торжеств. «Багато чудес сталося при розп’ятті та похованні Христа, – писав Григорій Богослов, – але жодне з них не може порівнятися з чудом спасіння кожного, Велика священна Пасха – стала очищенням всього світу. Вона перевершує всі торжества, не тільки людські, земні, але й Христові, ті, що для Христа святкуються, настільки, наскільки сонце перевершує зірки». Тому відображення Воскресіння Христового стало улюбленим сюжетом для художників багатьох поколінь і виявилось у численних творах християнського мистецтва, особливо іконописі. Воскресіння Христове зображають на іконах у празничних рядах іконостасів, на окладах напрестольних Євангелій в оточенні чотирьох євангелістів, на хоругвах, хрестах та інших церковних речах. Великі фрески та мозаїки із зображенням Воскресіння Христового розміщуються на найпочесніших місцях у вівтарях та на апсидах церков.

У Євангелії немає точного опису моменту, як відбувалося Воскресіння Христа, адже коли три благочестиві жінки Марія Магдалина, Марія Йосифова та Соломія прийшли до христового гробу, Спаситель уже воскрес. Христос був похований в порожній вирубаній у скелі гробниці, яка раніше не використовувалась, за міськими стінами Єрусалиму, де були розташовані каменоломні, в них багаті городяни робили собі гробниці. Ця ділянка землі належала Йосифу Аримафейському, була недалеко від його саду, близько Голгофи. Йосиф Аримафейський та Никодим, ховаючи Христа, намастили його тіло смирною та алоє – сумішшю, яка сприяла довшому збереженню плоті від тління. Іоанн Златоуст зазначає, що Христа ховали не як злочинця, а за звичаєм іудейським, як людину велику і славну. Розмірковуючи над тим, чого апостоли не взяли участі у похованні Христа, Іоанн Златоуст не може дати на це відповіді, і пояснює це тільки тим, що вони боялись іудеїв, але ж Йосиф та Никодим так само були одержимі страхом. У апокрифічному Євангелії від Никодима сказано, що Йосиф Аримафейський був ув’язнений за участь у похованні, але Никодим, який обіймав високу посаду, зумів захистити його. Тіло Христа загорнули у нову плащаницю, яка нині є головною реліквією християн. До пограбування хрестоносцями Константинополя, плащаниця зберігалась у храмі Святої Софії Премудрості Божої, а потрапивши в Європу, з кінця XVI ст. зберігається в соборі Іоанна Хрестителя в Турині. За словами євангелістів, «Положили Ісуса з-за юдейського дня Приготування (п’ятниці), бо поблизу був гріб» (Ін. 19:42). «А наступного дня, що за п’ятницею, до Пілата зібралися первосвященики та фарисеї і сказали: «Пригадали ми, пане собі, що оманець отой, як живий іще був, то казав: «По трьох днях Я воскресну». Звеліли ж гріб стерегти аж до третього дня, щоб учні його не прийшли та й не викрали Його, і не сказали народові: Він із мертвих воскрес! І буде остання омана гірша за першу»… Відказав їм Пілат: «Сторожу ви маєте, – ідіть, забезпечте, як знаєте». І вони пішли, і, запечатавши каменя біля гробу, сторожу поставили» (Мв. 17:62–66). «Як минула ж субота, на світанку дня першого в тижні (неділі) прийшла Марія Магдалина та інша Марія побачити гріб. І великий ставсь землетрус, бо зійшов із неба Ангел Господній, і, приступивши, відвалив від гробу каменя та й сів на ньому. Його постать була, як та блискавка, а шати його були білі, як сніг. І від страху перед ним затряслася сторожа, та й стала, як мертва. А Ангел озвався та промовив жінкам: «Не лякайтеся, бо я знаю, що Ісуса розіп’ятого це ви шукаєте. Нема Його тут, бо воскрес, як сказав» (Мв.28:1-6). Отже, у Євангелії констатується факт Воскресіння, але не дається його докладного опису, як саме все відбувалось. Це будить творчу уяву митців, які працюють над цією складною темою.

У християнському мистецтві склалося два канонічних варіанти зображення Воскресіння Ісуса Христа. У західній іконографії більш поширеним є зображення воскреслого Ісуса Христа, який возноситься в небо з відкритого гроба у розкритий отвір печери. Поруч знаходяться ангели. Можуть бути присутні жони-мироносиці й апостоли. Вражені дивом воїни розбігаються та падають на землю. Такий іконографічний тип не зовсім відповідає євангельській оповіді, де Христос воскрес до того, як Ангел зійшов з небес і відкрив вхід до гробу.

Однією з найкращих робіт такого типу є ікона невідомого середньовічного майстра Тржебонського вівтаря – «Воскресіння Христа», на якій кроткий смиренний Христос легко зісковзує з віка труни і підіймається в повітря. В Його руках хоругва з зображенням хреста. Стражники по-різному сприймають це диво, один ще спить, інший прокидається, а третій дивиться, мов зачарований, із захопленням та здивуванням.

З темою Воскресіння Христа тісно пов’язаний сюжет «З’явлення Христа Марії Магдалині», який ілюструє оповідь євангеліста Іоанна: «…А Марія стояла при гробі назовні та й плакала. Плачучи, нахилилась до гробу. І бачить два Ангели, що в білім сиділи, – один у головах, а другий у ніг, де лежало Ісусове тіло. …І говорять до неї вони: Чого плачеш ти, жінко?». Та відказує їм: «Узяли мого Господа, і я не знаю, де його поклали»… І сказавши оце, обернулась назад, і бачить Ісуса, що стояв, та вона не пізнала, що то Ісус… Промовляє до неї Ісус: «Чого плачеш ти, жінко? Кого ти шукаєш?» Вона ж, думаючи, що то садівник, говорить до Нього: «Якщо, пане, узяв ти Його, – і Його я візьму!» Та Ісус мовить до неї: «Маріє!». А вона обернулася та по-єврейському каже Йому: «Раббуні!» цебто: «Учителю мій!». Говорить до неї Ісус: «Не доторкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця. Але йди до братів Моїх та їм розповіж: Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога мого й Бога нашого!» (Ін.20:11–17).

Однією з найпрекрасніших робіт на тему «З’явлення Христа Марії Магдалині» є картина Олександра Іванова. Художник зумів передати поривання Марії Магдалини до воскреслого учителя і Його відсторонення від неї, але відсторонення не холодно-відчужене, а сповнене любові і строгості.

У східній іконографії поширено дещо інше зображення Воскресіння Христова. Зображується Ісус Христос, який сходить у пекло, щоб спасти душі праведників. Прекрасна мозаїчна ікона такого типу розміщена на апсиді Свято-Воскресенського храму нашого міста Острога. Подібні мозаїки часто зустрічаються на апсидах храмів. У верхній частині ікони напис: «Н АНАСТАСІС», що в перекладі з грецької мови означає «ВОСКРЕСІННЯ» (повернення із стану смерті до життя). Зішестя у пекло є одночасно і зображенням Христового Воскресіння. У першому посланні апостола Петра сказано, що Христос постраждав за гріхи наші, щоб привести нас до Бога, «був омертвлений по плоті, але ожив духом, яким Він і тим духам, що в темниці перебувають, зійшовши, проповідував» (1 Петр. 3:18–19). Отже, після розп’яття Христос спустився в пекло і приніс туди свою євангельську проповідь. У глибинах преісподньої душа Ісуса Христа проповідувала душам померлих грішників. До Нього євангельську проповідь у пеклі проводили Симеон Богоприїмець та Іоанн Хреститель. Христос звільнив із пекла душі всіх ув’язнених там старозавітних праведників і пророків, Адама і Єви, а також душі всіх інших людей, які відгукнулись на євангельську проповідь, і привів їх у райську обитель, де до цього часу перебували тільки Мойсей, Ілля, Єнох та благорозумний розбійник. У пророцтві Осії про це сказано так: «З рук шеолу Я викуплю їх, від смерті позбавлю їх. Смерть! Де жало твоє? Де, шеоле, твоя перемога»? (Ос. 13:14).

На іконі зображений Христос, Який стоїть на уламках розбитих воріт пекла, що перед Спасителем «впали самі». Уламки рам пекельних зображені у вигляді двох схрещених стулок. Іноді під ними зображується повержений диявол. У одному з апокрифів сказано, що «… зійде Він у пекло, і візьме в полон князя смерті, і сокрушить всю силу його…». Пекло позначається символічним розломом землі, за яким відкривається таємнича безодня – темний простір преісподньої. Із саркофагів підіймаються Адам і Єва. Саме їх Христос визволив першими. «І сказав Господь, взявши десницю Адамову: «Мир тобі і дітям твоїм, праведникам моїм». Адам, розпростершись перед Христом, зі сльозами молив його: «Прославляю Тебе, Господи, що Ти прийняв мене і не дав торжествувати ворогам моїм. Господи Боже мій, я покликав Тебе, і Ти зцілив мене, Господи! Ти вивів душу мою з пекла». І Господь, простягнувши руку, сотворив знамення хресне над Адамом і всіма святими Своїми, і тримаючи десницю Адамову, вийшов з пекла і всі святі пішли слідом за ним». Іноді на іконах «Зішестя в пекло» зображується натовп людей, але частіше зображується кілька чоловік. Справа від Христа цар Давид і цар Соломон, які є Його предками. За ними Іоанн Предтеча, який сповістив у пеклі про пришестя Спасителя. Зліва від Христа зображений невинно убитий Авель (як прообраз майбутньої жертви Ісуса Христа), а також інші два праведники, серед яких Симеон Богоприїмець.

Христос говорив апостолам, що так само, «як Іона був у череві кита три дні і три ночі, так само і Син Людський буде у серці землі три дні і три ночі» (Мв. 12: 38–40). «Під трьома днями і ночами, писав Феофілакт Болгарський, – розумій частини, а не повні дні і ночі». Триденне перебування Христа в серці землі було необхідним і достатнім терміном для того, щоб Христос міг виявити безумство диявола, тобто перехитрити і висміяти його, писав Григорій Нисський.

 Ця подія відбулась на другий день перебування Христа у гробі, тобто у Велику Суботу. Своїм вільним стражданням і мученицькою смертю на хресті Христос спокутував первородний гріх прабатьків і дарував силу боротися з його наслідками. Зішестя в пекло стало частиною спокутної жертви Ісуса Христа, яка завершила Його спокутну місію, стало кордоном Його приниження і початком Його слави.

Ярослава БОНДАРЧУК
№18 від 4 травня 2013 р. Категория: Народні звичаї, свята, релігійне життя | Просмотров: 1034 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]