П'ятниця

26.04.2019

17:14

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

З роси й води, земляче наш!
Нещодавно, 18 листопада, нашому земляку Віктору Романюку, котрий з 1964 року проживає в місті Стрий на Львівщині, виповнилося ювілейних 75 літ. А його перша життєва стежина у світ пролягла у селі Завізові на Острожчині, де мальовничі береги Горинь-ріки.  

Тоді, звичайно, ніхто і подумати не міг, що на світ благословилася людина, про яку знатиме вся Україна. Прийшов із Божої милості поет і прозаїк, публіцист і політичний діяч, народний депутат України першого скликання Віктор Романюк.

Він у великій літературі дебютував поетичною збіркою «Тривожні зіниці» (1969 р.). До речі, в юності Віктор Степанович брав участь у творчій роботі літературно-мистецького об’єднання «Промінь» (керівник Іван Маєвський), яке діяло при Острозькій районній газеті. Наче зараз бачу, як молодий поет на одному із засідань читає натхненно вірш «Горіхи», присвячений світлій пам’яті батька.

Нині у творчому доробку пись­менника близько п’ят­десяти книг. Серед них – поетичні збірки: «Калинові коні», «Голос зернини», «Вічний верховинець», «Горинь», «Обереги» та чимало інших. А ще – прозові книжки «Журавлиний крик» і «Зойк Горині», гостро актуальні публіцистичні книги «Не вмерла і не вмре!», «Свою свічку світити», «На перех­рестях долі», а також фундаментальне науково-публіцистичне дослідження «Орда у храмі», за яке автор був удостоєний премії ім. В’ячеслава Чорновола.

У збірниках «Квітка айстри» і «Троїсті музики» надруковано пісні на слова нашого земляка у музичному оформленні Анатолія Кос-Анатольського, Богдана Янівського, Павла Дворського, Ольги Криволап, Марії Шалайкевич, Романа Савицького та ін.

До речі, торік побачило світ художньо-краєзнавче видання про рідне село письменника «Завізов над Горинню». Не можна оминути і п’ятитомного зібрання творів, яке вийшло у 2004-2007 роках до 70-річчя нашого славетного земляка.

Про книги Віктора Романюка і про нього самого писали багато – рецензії, статті, нариси, студентські курсові та дип­ломні роботи. Серед авторів цих публікацій – відомі вчені, літературні критики, письменники, журналісти. Приємно, що в книзі-есеї Мирона Парцея «Ну що б, здавалося, слова…» (літературна критика, дослідження) вміщено і моє слово про знаменитого письменника: «Мойого дорогого земляка Віктора Романюка виколисали хвилі Горині на волинській землі. А хвилі Стрия вознесли його за невтомну працю на божественну височінь. Благословен той день і час, коли доля поєднала нас!

Завдяки літературно-мистецькому таланту Віктора Степановича зросли численні творчі сили Підгір’я, і місто Стрий засяяло неповторною і зачарованою квіткою у вінку незалежної України».

Найяскравіше, найдостовірніше, найсокровенніше розповів про себе і свою творчість сам Віктор Романюк – у своїх віршах, прозових творах, публіцистиці. А ще – у щоденниках, листах, у пристрасних виступах із трибуни Верховної Ради, на велелюдних мітингах у Стрию та Львові, інших населених пунктах Стрийського Підгір’я, та творчих вечорах і під час зустрічей зі своїми читачами і земляками на Великій Волині.

Гай-гай, як швидко плине час, неначе води рідної Горині, на березі якої пощастило мені стрічатися зі знаменитим земляком у кінці 70-х років минулого століття. Нині мій творчий наставник – посивілий, як голуб, зустрічає свій високоповажний ювілей. Тож із рідної його Острожчини шлемо йому щонайк­ращі вітальні слова на многії та благії літа:

Щиро зичимо, щоб Ви були здорові,
Щоб жили на світі аж за сотню літ,
Щоб вкраїнські зорі калинові
Осявали душу –     творчий дивосвіт…
А ще бажаємо Вам нині
Добра і щастя у родині!

Олесь УНДІР




Калина
Давним-давно на причілку двору
посадив батько калину…
Спогад


Я дуже хочу до тебе, мамо,
В село далеке, на річку Горинь,
Де босий батько в ранкову пору
Іде до лугу разом з вітрами.

Ти знаєш, мамо, я плакав нині,
Бо так хотілось мені до тебе,
До того поля й до того неба,
До тебе, мамо, і до Волині.

Я плакав, мамо, мов та дитина,
Ой що то діялось в думці й крові!
І в саму душу вогнем любові
З причілка двору пекла калина…


Круг
Добридень, Горине, – моя весела річко,
Тобі, Завізове, – синівський мій уклін;
Крізь сиву невідь літ, зелову безмір гін
У спраглу душу ви пливете вічно.

І батько з матір’ю – немов боги, у плині,
І хата з вишнями – мов посивілий друг;
І замикається навіки вічні круг
Святим поєднанням мене й Волині.

Віктор РОМАНЮК

№47 від 23 листопада 2013 р. Категория: Люди і час | Просмотров: 560 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]