Субота

20.04.2019

07:52

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Згадуючи Олексія Малишева
Чомусь багато пишуть про вчителів-предметників. І значно менше – про вчителів трудового навчання та «фізкультурників». А даремно! Адже саме вчителі фізвиховання зміцнили наші молоді тоді організми, допомогли багатьом на все життя полюбити фізкультуру та спорт, обрати здоровий спосіб життя. Особливо відчуваєш це нині, коли довкілля все більше забруднюється і стає подекуди небезпечним.

Одним з тих, хто допоміг нам ще в школі полюбити спорт, був Олексій Никифорович Малишев. Зрозуміло, тоді мені абсолютно нічого не було відомо про його попередній життєпис. А він усе ж таки цікавий.

Народився Олексій 1 березня 1926 року в сім’ї Малишевих: Никифора Володимировича та Прасков’ї Фроловни в селі Ботово Загорського району Московської області. Його батьки, як і діди та прадіди, були орачами, землеробами, важко трудилися, обробляючи землю. Мав братів: Іван загинув у роки Великої Вітчизняної, Микола пропав безвісти на тій же страшній війні, лише найменший, 1929 року народження, Анатолій, вивчився і працював у Лондоні у торговому представництві СРСР у Великобританії.

Сам же Олексій Никифорович довгий час жив у рідному селі, вчився до 41-го в школі, а у 1942-му закінчив курси кіномеханіків і до листопада 1943 року «крутив» фільми у Кривандинському (Корозовському) відділі кінофікації Московської області. І, переглядаючи зведення кінохроніки, все чекав, коли ж нарешті і його візьмуть на фронт. Це нарешті сталося: у листопаді 1943-го його закликали до лав Червоної Армії. Приймав участь у боях, як мінометник, у районі Виборгу, отримав легке поранення. Мав нагороди – медалі «За перемогу над Німеччиною» та «ХХХ років Радянської Армії і Військово-Морського флоту», «20 років Перемоги». З армією доля його зв’язала аж до 1954 року, коли молодший лейтенант Малишев демобілізувався. І одразу ж став студентом знаменитого на той час Львівського державного інституту фізичної культури. Його викладачами були знамениті тренери, олімпійські чемпіони ...

По закінченню вузу у 1957-му молодого викладача фізичної культури направляють на роботу в Острог, у Острозьку СШ № 2, а вже через певний час (у зв’язку з трагічною загибеллю молодого вчителя фізкультури) на початку 1960-х переводять на роботу до першої середньої школи. І працював він у ній аж до виходу на пенсію.

Мені на все життя запа­м’я­талися його уроки. Спершу тому, що він приділяв мені, і таким же «слабакам» чимало уваги, знаходив способи, аби ми не боялися гімнастичних снарядів, повірили у свої сили. Це ж не жарт – у восьмому, випускному (!) класі, мені з фізкультури за рік (!) «світила»... двійка. Та Олексій Никифорович знайшов потрібні слова, змусив повірити, що зможу виконати необхідні нормативи, і в останню мить це «непорозуміння» було ліквідовано.

Потім – що знаходив час вдосконалити нашу майстерність, готував нас до участі у змаганнях за честь класу, школи, міста. І коли вже став студентом Київського університету, то аж ніяк не виглядав на фоні інших невігласом щодо фізичної культури. Багато моїх однокласників, та й інших випускників Острозької СШ № 1, не раз із вдячністю згадували Олексія Никифоровича, коли перемагали на різноманітних змаганнях, здобували призи, ставали розрядниками, не пасли «задніх» на службі у Збройних Силах.

Сам же Малишев і на пенсії не залишав занять спортом, і міг скласти конкуренцію набагато молодшим суперникам.

Помер Олексій Никифорович Малишев 21 травня 1992 року в Острозі, похований на цвинтарі, що по Татарській вулиці.

Олександр ГЛАДУНЕНКО
Просмотров: 289 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]